Весь час читаю жахи про дітей. Про насилля, знущання, вбивства тих, у кого точно має бути щасливе, комфортне, спокійне життя, а не побої, жахи, тортури, знищення.

Наші діти страждають і в сім’ях, і в дитячих закладах. Про такі випадки я майже щодня читаю в Зої Мельник, Артема Поланського. Вони пишуть про ситуацію в Одесі й Одеській області.

Ось вам статистика: понад 80 000 дітей в Україні зростають у державних закладах різних типів. Із них приблизно лише 16 тисяч є повними сиротами. У всіх інших є батьки, родичі. За статистикою 20% випускників інтернатів мають судимість, 14% займаються проституцією, 10% протягом двох років після випуску здійснюють самогубство, й лише 10% повністю інтегруються в суспільство.

Лише 10% мають шанс на гідне життя!

У нас є понад 750 інтернатних закладів для дітей. У системі МОЗу – 38, МОНу – 578, Мінсоцполітики – 144 заклади. МОЗ – це найменші діти, Мінсоцполітики – діти з інвалідністю.

Щорічно на утримання інтернатів в Україні витрачається 5,7 мільярдів гривень. Із цих коштів лише 10% безпосередньо на потреби дитини. Все інше йде на оплату праці персоналу, комунальні платежі…

У серпні 2017-го Кабінет міністрів України затвердив Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та План реалізації її першого етапу.

Читайте також: Що нищить, але не знищить українську сім’ю

Я тут стисло напишу про суть стратегії та про дії, які мають відбуватися в реалізації цього етапу. У дописі використані матеріали з відкритих джерел і публікацій, які зібрали журналістки Маріанна Онуфрик і Галина Титиш.

1. Всі регіони мають оцінити стан мережі інтернатних закладів за певними критеріями – соціальними, освітніми, кількісними, якісними тощо.

2. Всі регіони мають підготувати плани реформування у своїх областях, виходячи з того, які дії треба вжити, аби потреби в інтернатах не було.

3. Обласні адміністрації, обласні ради разом з органами місцевого самоврядування мають створити певну інфраструктуру й наповнити її відповідними соціальними послугами. На що саме це все має перетворитися вирішують місцеві органи. Наприклад, десь буде школа, десь садок, десь центр денного догляду, десь реабілітаційний центр тощо.

4. Просто тупо закрити інтернат – не можна. Це не реформа. Логіка реформи в тому, щоб кожна дитина мала умови, наближені до сімейних. Тому місцева влада має створити принципово нову систему, яка піклуватиметься про дитину.

5. Також відбувається впорядкування законодавства. На друге читання готують закон "Про соціальні послуги". Також готують закон, який змінить чинне законодавство щодо інтернатів, положення про реабілітаційний центр паліативної допомоги, раннє втручання та ще багато інших нормативних актів, зокрема вже діє положення про Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ).

6. Зараз ніхто інтернати не закриває. Є кілька стратегій станом на зараз: допомогти сім'ї подолати залежність, влаштуватися на роботу й мати змогу дбати про себе та свою дитину; якщо соцпрацівникам не вдасться допомогти таким батькам подолати залежність і знайти роботу, таку дитину влаштують в іншу родину; якщо й це неможливо – в малий груповий будиночок, у якому житиме до 10 дітей.

Читайте також: Кожна дитина має право на сім’ю

7. Діти, які не можуть самостійно рухатися й обслуговувати себе, теж мають право на умови, максимально приближені до родинних. Такі діти народжуються в усьому світі. Але не в багатьох країнах мають такі умови життя. Тому реформа передбачає і це. Будуть підготовлені так звані фостерні сім’ї, які готові доглядати й виховувати навіть найважчих дітей. Також для таких дітей існуватимуть малі групові будинки (МГБ), де виховуватимуть до 10 вихованців, які отримуватимуть необхідний догляд.

8. Важливо сказати, що реформа потребуватиме грошей. І якісні послуги в цій сфері лише створюються. Цей шлях недешевий і нешвидкий. Але ним варто рухатися, альтернативи тут немає.

9. Що буде із працівниками інтернатних закладів? Реформа гарантує працевлаштування фахових і добрих фахівців. Місцеві громади зможуть продавати свої соціальні послуги. А нові інституції потребуватимуть добрих фахівців. Важливо зазначити, що послуги будуть сімейно-орієнтованими.

10. Ця реформа – досить складна й комплексна. Люди у громадах мають взяти на себе відповідальність і вирішувати проблеми тих, хто найбільш незахищений. На місцях якраз краще знають і потреби, і можливості. І в наших містах вже є хороші практики. Приклад – за посиланням.

У тому вигляді, в якому існують наші інтернати, це місця несвободи. У нас майже 20% дітей в інтернатах мешкають у кімнатах на 9-10 осіб. Винятки є, але їх критично мало.

В Україні 1,5% дітей живуть в інтернатних закладах.

Якщо вас цікавить тема й ви хочете більше знати про це або долучитися до процесів реформування, ось вам про громадянську кампанію "Відкриваємо двері дітям", яка проходить під слоганом "Виховання дітей у сім’ї замість інтернатів" – за посиланням.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram