Часто зустрічаю людей, які "в реалі" та "на письмі" абсолютно різні. Навіть протилежні. Сумні в житті, смішні в текстах. Голосні на письмі, тихі "в реалі". Нахабні перед екраном, скромні перед обличчями інших.

Із соцмережами те саме. Фейсбук нас робить трохи письменниками, а трохи політиками. Риса цих професій – ти ніколи не знаєш, до кого говориш. Ти ніколи не знаєш, кому надсилаєш листа. Тому в принципі на письмі ти завжди інша людина. З одного боку, ти наодинці з собою. З іншого боку – твоїм адресатом потенційно є цілий світ.

Читайте також: Чудова метафора спілкування

Тому письмо, як на мене, – це не "вираження себе". Це конструювання себе. Винайдення іншого себе. Бо коли ти не знаєш свого адресата – це чудовий привід подумати над тим, чи знаєш ти самого себе.

Коли ти не знаєш, кому надсилаєш листа, – ти раптом розумієш, що не зовсім знаєш, хто надсилає цього листа.

Читайте також: Зробити далеке близьким: література й лист як зусилля до близькості

Тому письмо – це завжди внутрішня експедиція. Час для великих географічних відкриттів самого себе. Трохи іншого себе – в іншій півкулі, ніж ти думав.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram