В епоху бароко був такий інструмент – viola d'amore.

Його особливість у тому, що він мав два ряди струн. Один – звичайний, які звучать тоді, коли до них торкається смичок.

Читайте також: Універсальна формула нашого спілкування

Інші – під ними, таємні, так звані "симпатетичні струни". Смичок їх не торкається, але вони все одно лунають. Бо є така річ як "резонанс". Вони вібрують у відповідь на вібрацію тих перших струн.

Музиканти знають цю магічну річ: коли на фортепіано, наприклад, "ре" нижньої октави ледь звучить тільки тому, що торкаєшся "ре" верхньої октави. Через "симпатію".

Читайте також: Мрія про "ще один раз". Чого ми прагнемо до повторень

Власне, тому й віола д’амур. Бо окрім звичайного звуку з'являється також інший звук – без дотику. Тільки через комунікацію між струнами. Через їхню "симпатію" одна до одної.

Класна метафора, правда? Не тільки любові. Спілкування взагалі.