Записки юного антрополога.

Так сталося, що кілька днів тому я вперше проїздив легендарне село Нижню Апшу в Закарпатській області. Це на румунському кордоні. Давно я хотів на це подивитися й ось нарешті подивився.

Там живуть румуни, що піднялись на торгівлі сємками. Бізняк сягає коріннями ще в буремні дев’яності роки.

Читайте також: Шизофренічна бідність по-закарпатськи

І зрозуміло, що, як і кожен підйом, він має бути щільно зафіксований в архітектурі, щоб зберегти пам'ять про це у сторіччях.

Концепція у двох словах така: треба збудувати таку солідну хижу, щоб була більша, ніж у сусіда. Інакше ти – лох, і з тобою ніхто не розмовлятиме. Плюс до того, вони – єговісти, й за доктриною все, що ти нагріб і набудував за життя, забираєш із собою в Царство Боже. Можна й так, як виявляється.

Ми можемо спостерігати масу добудованих і недобудованих замків у *уй знає якому стилі, які розташовані по обидва боки траси. Знімки зроблені мобілкою на швидкості з автівки, тож перепрошую за якість. Але враження вони скласти можуть.

Читайте також: Фулкціоналізм на зміну функціоналізму: коли історичні будівлі вдягають в утеплені панталони

Не такі юні антропологи, як я, а досвідчені монстри своєї справи доповідають, що раніше там прямо на ґанках висіли гігантські та багатоярусні люстри Swarovski, що підкреслювало "богатство" і статусність.

Будинки були повністю обладнані, від меблів і коминів до золотих гардин, але не підведені до електрики й каналізації. Бо самі щасливі власники замків у них не жили, а мешкали поруч у літніх кухнях, бо оплачувати ці махині дорого через комуналку.

Тобто це лише демонстрація величі й доблесті, суто одне перед одним. Причому в рамках одного племені, яке мешкає саме там і тримає лад і територію.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram