Із самого початку військової агресії з боку Росії, здається, тільки ледачий не дорікав жителям Донбасу, мовляв, чому одразу самостійно не вигнали окупантів, пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова

Особливо лютували "диванні експерти", малюючи епічні баталії, що повинні були розгорнутися між загарбниками з автоматами та ПТУРами з одного боку й місцевими воїнами зі зброєю з підручних матеріалів і без підтримки правоохоронних органів, які це повинні були б робити, власне, за фахом. Хоча реально подібних прикладів героїчних вчинків було достатньо, а багато про що ми дізнаємося вже після закінчення війни: страшні таємниці ховають у собі шахтні шурфи й лісосмуги Донеччини та Луганщини. Але дещо вже давно на слуху: перші, фактично аматорські загони батальйону "Донбас", які воювали майже саморобною зброєю, горлівський депутат Володимир Рибак, котрий захистив прапор ціною свого життя, чи дружківський пенсіонер Олексій Водолазський, який надів свій найкращий костюм, бо знав, що навряд чи повернеться додому, коли вийшов на одиночний пікет із прапором до пам’ятника Шевченкові в розпал "русской весны", та сотні й сотні інших сміливих і небайдужих, про яких ці "експерти" ненароком забувають. І тільки одиниці з цих вчинків не були фатально трагічними, більшість героїв ставали Героями посмертно.

У цій ситуації не дивно, що саме жителі сходу країни отримали унікальний досвід. І зробили висновки. Звичайно, йдеться про адекватних жителів, яких у будь-якому регіоні приблизно однакова кількість, і це, на жаль, не більшість. Ці висновки різносторонні, інколи взаємовиключні й дуже суперечливі. Але які є... Не вірити державним і правоохоронним структурам – бо вони в будь-якої миті можуть стати на бік ворога, зробити вигляд, що нічого не відбувається, і ти будеш мертвим героєм. Душити будь-які прояви "русского мира", бити першим, бо інакше потім у твій дім прийде війна, твоя родина вештатиметься по чужих краях, а ти будеш мертвим героєм. Бути небайдужим й активним, брати долю в свої руки, тому що інакше її вирішать так, що ти, знову ж таки, матимеш єдиний вихід – бути мертвим героєм.

Читайте також: Жодного примирення: компроміс означатиме, що ми самі собі випросили прокляття

Так до чого тут цей розлогий теоретичний вступ? У Слов’янську нещодавно стався дуже показовий інцидент, який ілюструє все наведене вище дуже яскраво. Місцевий активіст, голова ГО "Слов’янська січ" Василь Хоменко зараз перебуває під слідством через те, що прийшов забрати прапори, які п’яні земляки вкрали з його автівки прямо в центрі міста. Для самозахисту він узяв із собою биту, бо було зрозуміло, що молодики зняли прапори не для того, щоб із гордістю носити державний символ. Поки чекали на приїзд поліції, яку викликав Василь, сталась сварка, під час якої активіст декілька разів вдарив одного з них, як стверджує, захищаючись, бо той постійно наступав на нього. Прапори, до речі, віддали.

На місце інциденту приїхала і "швидка", яка зафіксувала в потерпілого легкі тілесні пошкодження, а в самого Василя відсутність алкоголю в крові. Інші учасники конфлікту  від такої перевірки відмовились. Але через декілька днів поліція отримала довідку, що постраждалому видалили селезінку. І начебто це сталося через пошкодження, які наніс йому Хоменко, хоча нічого подібного лікарі "швидкої" під час огляду не помітили, а що могло статися в компанії нетверезих людей за ніч – невідомо.

До речі, цей постраждалий 14 березня був засуджений за хуліганство й отримав п’ять місяців арешту: “Грубо порушуючи громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжуючи свої дії особливою зухвалістю, підійшов до транспортного засобу MAZDA 626, завдав правою ногою один удар по правому передньому крилу автомобіля, чим пошкодив майно і наніс останньому матеріальної шкоди на загальну суму 2479 грн”.

Читайте також: Користь примусу: військові проти "міцних господарників" на Донеччині

Того ж дня Хоменка взяли під варту, бо тепер це вже зовсім інша стаття. На захист активіста в суд прийшло багато людей, хоча ніхто не заперечує, що такі проблеми треба вирішувати на законному рівні. Але багато хто висловлював думку, що подібні "суди Лінча" виникають не просто так: на жаль, робота правоохоронних органів і спеціальних служб щодо попередження сепаратизму й тероризму провадиться дуже слабко. Навіть загрозливіші для суспільства ситуації, ніж знущання над державним символом, залишаються без уваги певних структур. У школах продовжують працювати вчителі, які умовно засуджені за сепаратизм, повертаються через суд чиновники та силовики, які були люстровані, навіть Неля Штепа почуває себе вже виправданою та переможницею. І тому, на жаль, бажання вирішувати такі питання за допомогою бити – закономірне. Бо є досвід: або вони, або ми.

На поруки активіста взяли відомі в місті люди – військові, волонтери, депутати. Зараз він перебуває під домашнім нічним арештом, що не заважатиме йому продовжувати свою діяльність: наприклад, кожного вихідного в центрі міста пан Василь організовує патріотичні заходи для дітей. Але що здивувало найбільше: обвинувачення в суді заявило, що Хоменко почав бійку через те, що в нього виникли особисті антипатії до цієї п’яної компанії. І жодного слова про прапори... Тільки під натиском громадськості, через тиждень після інциденту, поліція заявила, що вони розглянули заяву про викрадення та паплюження державних символів, яку Хоменко написав того ж вечора, та внесли справу в ЄРДР.

А ще таким емоційним вчинком Хоменко надав зайві козирі тим, проти кого громадськість Слов’янська роками веде боротьбу. Його вже намагались відправити за ґрати за начебто погрозу терористичним актом, коли він приніс до залу виконкому банку з піском, де написав "Ртуть". Тільки після цього на проблему звалищ небезпечних відходів, які чиновники розташували в дитячих закладах міста, звернули увагу. Але розкрутити це на справжній злочин досі не вийшло, а ось тепер з’явилася реальніша можливість. Хоча, насправді, це дивний вибір – ти або злочинець, або мертвий герой...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram