Зараз НАБУ знову потрапило в об’єктиви загальної уваги. Напередодні аудиту, очевидно, там розгорнули бурхливу активність та потрапили в усі інформаційні стрічки. Найбільше згадують останні справи, які стосуються міністрів. Активні слідчі дії здійснюються по відношенню до міністра інфраструктури В. Омеляна. Також за повідомленням ЗМІ суд начебто «змусив» НАБУ відкрити провадження щодо міністра юстиції П. Петренка.

Все це подається в інформаційному просторі як «досягнення» з боку НАБУ, що нарешті демонструє «боротьбу з корупцією». Однак що це все являє собою насправді?

Насправді варто згадати, як замислювалося НАБУ у фантазіях наших «західних друзів» та різноманітних вітчизняних антикорупціонерів. Ідея була наступна: правоохоронні органи, що дісталися Україні у спадок від «режиму Януковича» (а, власне, якщо бути зовсім відвертими – від СРСР) в принципі не можуть здійснювати системної боротьби з корупцією, оскільки самі стали необхідним «стовпом» корупційної системи. Значить, треба створити принципово нові органи, які і мають зламати хребет корупції.

НАБУ, САП повинні були стати органами, які повинні забезпечити системну боротьбу з корупцією. Найважливіше – системну боротьбу з системною корупцією. Тобто, не з якимись частковими проявами, а саме з усією корупційною вертикаллю. Це була умова «західних партнерів», які без знищення «корупційного спрута» не готові були допомагати постмайданній Україні.

Чи займалися в НАБУ боротьбою із системною корупцією? Очевидно, ні, адже ця корупція нікуди не поділася. Боротьба з системною корупцією – це розкриття мільярдних схем, масові затримання, що мають охоплювати всі рівні державного управління (аж до найвищих). Це переслідування «кумів» та «друзів» політичних керівників, і найголовніше – повернення грошей до бюджету.

Читайте також: НАБУ против "НФ": Попытка Сытника построить себе политическую карьеру

Критерій ефективності простий. Чим більше грошей «врятовано» - тим вона ефективніша. Чим більше корупціонерів входить у «банду», яку «розкручують» антикорупціонери – тим ефективніша їх робота. Власне, у випадку позитивних прикладів роботи іноземних аналогів українського НАБУ (у тій же Румунії), саме так все і відбувалося.

Що ми маємо у випадку справи Омеляна (про «справу Петренка» і говорити нічого)?

Це збір якихось пліток та приватної інформації, щодо «життя не за офіційним рівнем доходів». Чи має ця інформація значення? Очевидно, має. Але це не має особливого відношення до викорінення системної корупції, а, швидше, є проблемою доброчесності політиків. Найцікавіше, що є окремий орган (НАЗК), який має виконувати подібні завдання та перевіряти доходи чиновників на їх офіційність та законність, а також на відповідність видаткам. Існування цього органу демонструє з усією очевидністю, що доходи чиновників не стосуються прямо діяльності НАБУ (якщо не «виводять» на якісь серйозні «схеми»). Але про схеми у даному випадку мова не може йти, адже якби ці схеми хтось справді розслідував, то ніхто би завчасно не публікував інформацію.

Читайте також: Симулянты НАБУ

Коротше кажучи, остання діяльність НАБУ – це, швидше, гарна міна за поганої гри, яка, до речі, є «гарною» лише на перший погляд, адже жодних практичних результатів на рівні суду все одно не буде. Та їх ніхто і не очікує. Треба лише показати щось схоже на «результат» напередодні аудиту. «Ніч простояти та день протриматися». А що буде далі, це, очевидно, не цікавить вже нікого.

А насправді це крах. Крах дорогої, складної та розрекламованої реформи, яка закінчилася нічим – порожнім вихлопом. Проводили конкурси, записували їх на відео, відбирали кандидатів, навчали їх, витрачали купу коштів… Навіть тактичних шкарпеток накупили. І що? А нічого. Система працює і далі на саму себе, але іноді «вкидає» і інформаційний простір якісь справи, побудовані на основі різноманітних чуток, аби вони нічим не завершувалися, а корупційна система успішно жила б собі і далі.

По суті, це лише відволікання від насущних питань боротьби з корупцією, які нікуди не поділися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram