Зіштовхнувся на практиці з проблемами української науки і зрозумів, чому ми не маємо власних винаходів. І так, ви українець з вищою освітою, який усвідомив можливість якогось відкриття (байдуже в якій галузі – фізика, математика, право, історія) і вирішили дослідити його науково, поступивши в аспірантуру.

Перший варіант – це влаштуватись на роботу в університет, або науково-дослідний інститут. Тоді аспірантура безкоштовна і можна присвячувати їй весь день. Але... зарплатні там не те, щоб малі, а прибиральницям платять більше, при цьому, особливо в університетах, війна за місця не слабка. Тож, якщо ви не маєте батьків, які матеріально підтримають, вже маєте сім'ю і знімаєте квартиру, цей варіант вам однозначно не підійде.

Відповідно, залишається вступати в аспірантуру заочно на платну, благо, вона не дуже дорога. Офіційно не дорога, бо з перших кроків, ви дізнаєтесь про її неофіційне життя. Вже керівник департаменту аспірантури університету назве вам перші цифри – від 10-ти до... тисяч долларів. Тут матиметься на увазі, що ви особливо нічого писати не будете, за вас і наукові статті опублікують і дисертацію напишуть.

Читайте також: Зомбі-академія: вчені-пенсіонери НАН України не витримують конкуренції у світовій науці. Їх утримання коштує близько 3,7 млрд. грн

З часом, ви зрозумієте, чому вам це запропонували – бо таких аспірантів більшість, значна більшість, особливо серед політиків, які через одного всі кандидати наук. В бізнесі це теж модно, то ж і успішні менеджери роблять собі такі дипломи.

І тут ви заявите, що хочете зайнятись реальною наукою. Так теж можна, і в більшості випадків вас пошлють шукати собі наукового керівника – доктора наук у вашій галузі, який погодиться вас взяти. Це буде непросто, бо багато науковців теж розраховані на комерційних аспірантів. Але реально. Якщо у вас дійсно цікава тема дослідження, серед науковців завжди можна знайти того, хто погодиться вам допомагати його розвинути.

І ось – в аспірантуру ви поступили, знайшли безкоштовного наукового керівника, примудрились здати іспити, не сплативши хабарів, що теж реально. Але підкралась неочікувана реальність. Ви почнаєте писати перші наукові публікації (перед тим декілька місяців вникаючи в питання, як взагалі це робиться, та науковий керівник вам допомагає), сидите за компом обклавши себе тоннами книжок, які реально потрібно читати, і звертаєте увагу, що якось їсти хочеться, гроші кудись зникають. І дружина з дитиною кажуть, що підтримують тебе, але і їсти хочуть.

Виявляється, поєднувати роботу і науку не так-то просто. Спочатку це здається тимчасовими труднощами, та, чим далі, тим важче. Врешті ти починаєш спілкуватись з іншими діючими науковцями і тими, хто колись не дописав дисертації і кинув це на півшляху. І виявляється, що своєю проблемою ти нічого не винайшов, вона давня і добре відома.

Виявляється, що як в тебе немає заможних батьків, які здатні тебе підтримати на час дослідження, то дописати дисертацію майже без варіантів. Тому і процвітає аспірантура комерційна, оскільки у чесної немає за що жити.

В технічних науках ситуація трошки легша, бо можна знайти інвестиції, оскільки результати досліджень часто є конкретним товаром. А ось у гуманітарних науках – просто катастрофа, і майже відсутність варіантів.

Відповідно, більшість досліджників в галузі права, історії, політології та соціології, є або мажорами (часто трапляються і розумні мажори, тож тут це вираз без образ і пролітарського гніву), або тими, хто встиг дописати дисертацію до того, як завівся такими викачувачами грошей, як сім'я, діти і окреме житло.

Читайте також: Найяскравіші враження про освіту в Фінляндії

Відповідно, в Україні великий потенціал розвитку наук, але відсутні інструменти. Всі аспіранти, яких я опитав на тему "чого тобі не вистачає, для завершення дослідження?" відповіли: "грошей на життя"! Багато питань вирішується – приміщення, техніка, допуски до наукових баз, навіть обход корупції. Але питання грошей на життя, точніше їх відсутності, залишається найбільшою проблемою розвитку української науки.

І ще, що цікаво. Я опитав декілька десятків людей, хто пише, писав, або закинув написання дисертацій, і всі вони назвали цю проблему, як основну. Та ось у офіційних дослідженнях проблем науки, її ніде навіть не пригадують.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram