Вона може не відразу цю втому відчути, але коли сфокусується, тяжкість навалюється, головним словом стає відпочинок. "Ви тут відпочиваєте або живете?". "Ми зазвичай відпочивати їздили до Криму або Мозженки, а тут поїхали з якогось дива до Нових калачів". "Два вихідця з Кавказу з пустотливими дівчатами без трусів із казки Афанасьєва відпочивали в ресторані "Лукоморье".

Читайте також: Магазин "Берёзка": голубая мечта советского гражданина

Російські поети пишуть про спокій, як про втрачений рай. "Покой — замена счастию она. Покой и воля, покой нам только снится, как будто в буре есть покой". Який спокій у бурі? Прісне море. Але там, де в інших – щастя, у росіян – спокій. Хочу свободи і спокою. Свободи не обов’язково, достатньо спокою. Залиште мене у спокої. У покоях імператриці підпоручик Кіже др…ив на її портрет. Не заслужив світла, а заслужив лише спокій.

Там, де в інших – подорож, варіант дії, у росіян відпочинок, як відмова від дії у принципі. Лежак. Дерматин національної ідеї.

Бажання відпочити ніяк не пов’язано із працею праведною як антиподом палат кам’яних, відпочити потрібно не тому, що тяжко працював, а тому що потрібно якось позбутися від сну втоми, що навалився. Від вічного нервового онанізму перенапруги, бо головне слово – розслабитися. Потрібно розслабитися – розслабитися від незрозумілого одвічного напрягу.

Причина рутинного пияцтва – бажання звільнитися від гнітючого ярма. Все що завгодно, тільки б скинути цю брилу, тяжкість присутності себе – і розслабитися, відключитися, вибити двері й вийти геть, відпочити від катка життя. Шкуродерня.

Жодної виснажливої праці може не бути навіть в анамнезі, радше, навпаки, неможливо щось почати, оскільки все сковує втома. Не допомагає і дратує холод, для інших – причина швидше рухатися і щось робити мимоволі, щоб зігрітися. Навпаки, невситиме тяжіння до півдня й тепла, як до легітимного неробства. Хто ж працює в таку спеку, в сієсту навіть безглузді мурахи-трудоголіки сонні. Трудоголік – той самий алкоголік, лише із сифілісом нетерпіння напереваги, гірше не буває. Свято як приціл.

Виспатися, одначе, неможливо абсолютно. Сон не освіжає, втома є первинною, «есть в осени первоначальной»: вона раніше за пробудження, від неї неможливо позбутися, від неї немає відпочинку та перерви, вона не дає розслабитися, як і горілка розсекречує лише на мить, а потім знову – венозна тяжкість і безсилість волі. Вічний стояк.

Воля – це свобода, але без дієслів дії. Вільно тобі дуріти? Я прагну до розкішної волі. Не давати волю рукам, жиробас. Вільному воля. Волюшка-воля, вільність мила. І воля мені гніздо звила. Жити, так як волієш.

Тому тягне на подвиги, які лише здаються безглуздими й такими, що притуплюють інстинкт виживання. Тільки безглуздий подвиг – подвиг, бо тільки він, як невагомість, звільняє від власної ваговитості. Дідівщина – це спосіб звільнитися від вантажу, переклавши його на носилки іншого. Передавши за естафетою ті гирі, що колись втелющили тобі. Хто телющив? Той, хто створив гирі й оцю початкову тяжкість, звільнитися від якої можна лише на час. Мороз і російський бог.

Та несвобода, яка є корінь російського життя, – усвідомлений вибір, яка пояснювала б відчуття нескінченної втоми. Як її пояснити? Задушливо, тяжко, немає сенсу щось робити, все одно усі… тварюки, і перекрутять як лад.

Але насправді несвобода – це важлива відмовка,що все виправдує. Ми такі втомлені, тому що кріпосні за зайвою хромосомою. Дружина поета описала як у роки репресій, в найбільший їх перегар, усі лежали по палатах (піонери, жовтенята) від нестерпної важкості. Спали цілодобово з відкритими зіницями, як у райкомівській Обломовці. Від грозової бузкової задухи була слабкість, як від проносу з доносів та допитів.

Читайте також: Потемкинская деревня: крымская "витрина" российского "величия"

Єдиний спосіб від неї позбавитися хоч на час – передати паплюжити іншому, як наплічник. Росіянин тому жорстокий жандарм, що його з’їдає бажання звільнитися хоч на мить, вручивши свою тяжкість іншому, – ноу-хау пошехонського життя. Нерозмінний рубль. Розміняти несвободу неможливо, скільки не роздавай її сусідам, вона, наче скатертина-самобранка, не закінчується, і не може, бо вона є одвічною. Вона як синонім втоми й безсилості, є і виправдання, і причина. Цілувалася б іще, та болить місце родової травми. Сільський Монтень.

Ця втома у мові, важкій, перевантаженій підрядними й довгими словами із закінченнями, що шиплять салом. Вона у мові фронту, боротьби за урожай і чистоту, війни з бідністю, відступати нікуди, за нами втома, завдати болю іншому — скупа чоловіча радість, швидка як секс на снігу. Зал... а нетямуща.

Ти поділився болем, пильно подивився у зіниці чужого нещастя: чужа смерть чудотворна, як човен мандрів, бо знімає тягар своєї присутності. Забирати життя, щоб відчувати своє, відбирати свободу, щоб відчути кордони солодкого рабства. Виправдатися перед собою, знаючи, що це виправдання є швидкоплинним. Місяць як орган статевий.

Страшно, страшно мимоволі. Бий своїх, щоб чужі боялися. Збудження страху, як позбавлення від нього. Тенета рабства в одязі чорного ченця вдаваної і нудотної печалі, бо це горе – потрібніше за будь-яке блаженства, бо блаженство є швидкоплинним, наче відпочинок, а втома – вічна, як весна. Оскільки російська людина народжується втомленою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram