Те, що ми взагалі існуємо за таких складних умов – дуже хороший фактор, зазначає у своєму блозі на "Новому часі" економіст Олександр Пасхавер. Наявність повноцінних параметрів держави, дієздатної армії зокрема, – ще один добрий фактор. У нашій країні, незважаючи на те, що вона веде війну, спостерігається зростання ВВП. Це не такі вже й погані параметри для держави, що воює. Оскільки я – економіст, то кажу саме про зростання економіки в умовах війни й оцінюю його як винятково позитивний фактор, який доводить, що умови, в яких живе Україна, змінилися. Насамперед умови для підприємництва. Я не стверджую, я роблю висновок із росту: якщо є зростання – значить, покращилися умови.

І хоч війна є великою проблемою, вважаю, річ не в конкретній війні, яка зараз точиться, а в тому, що наше життя змінилося. Понад 22 роки в нас були такі відносини з РФ, коли вона не мала сумнівів, що ми перебуваємо в її сфері впливу. Й ось ми відверто показали навіть не те, що виходимо з її сфери, а хочемо розвивати відносини з іншими союзами та країнами. Цього було достатньо, щоб Росія почала погрожувати військовою силою – максимально агресивним шляхом. Ось це складне становище затягнеться на довгі роки. Коли зараз пропонують закінчити війну будь-яким чином, я не беру участі в таких обговореннях, адже "закінчімо війну з агресором" означає "нумо здамося йому". Багато років я не згоден із тими, хто говорить, що якщо зміниться керівництво РФ, то вона перестане нам загрожувати. Ні, думаю, протягом десятиліть наші інтереси з РФ будуть протилежними. Нам доведеться жити в умовах цієї загрози: це і є головна проблема – жити в умовах російської загрози.

Читайте також: 10 наших найбільших здобутків по Революції гідності

Ми виявилися несподіваними для РФ: там були впевнені, що ми поведемо себе приблизно як у Криму, а вийшло інакше, що і стало несподіванкою не тільки для Москви, але й багатьох в Україні. Однак це ще й завдання: як жити по сусідству з державою, що ставиться до тебе як до неповноцінної країни, для якої межі з цією країною є по суті межами фронту? Це проблема. Як за таких умов розвиватися? У світі є приклади, як живуть країни в подібних умовах, і я б не сказав, що це – спокійне життя. Передовсім маю на увазі Ізраїль. Це – неспокійне життя: воно означає те, що нам доведеться витрачати відносно великі гроші на озброєння й робити це досить довго. Може, десятиліття, може, й більше: в нас із РФ фундаментальні суперечності. І це не означає, що Україна розвиватиметься повільніше – ні. Це означає, що статок українців зростатиме повільніше: доведеться витрачати кошти на армію, озброєння й усе, що пов'язано з конфліктом. І ми повинні це усвідомити.

Коли я чую буквально істерики про те, як ми погано живемо, і як добре в Ісландії та Ірландії, і чому ми не живемо так, як вони, то в мене виникає багато питань. Зокрема: що ви хочете, адже ми воюємо? І, зауважте, при цьому – ростемо. Тобто, я б не сказав, що ми – добре організована країна. Ні, я не можу цього сказати. Але динаміка за останні чотири роки із позицій протидії українського народу тим об'єктивним факторам, які діятимуть на нас іще десятиліття, – позитивна.

Читайте також: 10 тез про модернізацію України

Тобто, мені здається, та ситуація, яку я щойно описав, парадоксальним чином сприяє формуванню української нації та держави. Українці не звикли довіряти державі й не відчувають державу своєю: в них такі традиції. І в цьому сенсі ці почуття формуються і стають більш зрілими. І в цьому є плюс нашого конфлікту. У довгостроковій перспективі ми станемо українською нацією. Ми перестанемо бути етносом з різноманітними групами. Українці показали протягом століть любов до етносу. Але в той же час вони показали, що не змогли у важких умовах створити державу. Середньостатистичний українець любить свій етнос, але не довіряє державі. І це – те, що болісно змінюється на наших очах. Це дуже добра тенденція

Ми в процесі формування здорової державності. Я б не сказав, що ми зараз є повноцінною державою: ми працюємо над цим, ми формуємо. Коли станемо повноцінною державою – питання, адже це тривалий процес, який може тривати не одне десятиліття. Але я можу назвати один показник: коли в нас сформується державницька бюрократія. У нас її ніколи не було: всі держслужбовці були слугами Москви. Сформується державницька бюрократія – найважливіший шар для повноцінної держави. Це коли держава в тебе в серці, а не ти просто служиш на якомусь зручному й вигідному місці. І, так, це не означає, що ніхто не діятиме у своїх інтересах: ні, ми ж не ангели. Але це означає, що інтерес держави стане жорстким обмежувачем особистих інтересів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram