Враження від другого тижня навчання в Стенфорді, або Чим топові західні університети відрізняються від українських, частина друга.

На першій парі ми розбираємо відновлення шкільної системи в Новому Орлеані після урагану Катріна, через який місцевий шкільний округ було в прямому сенсі цього слова стерто з лиця землі. Перед класом усі прочитали докладний опис того, як купка волонтерів на чолі із Сарою Асдін узялася за відчайдушну місію відновлення освіти в місті, а тепер ми розбираємо кожне прийняте тоді рішення, дискутуємо, які помилки були допущені й чи можна було зробити краще. Хтось цитує статтю з домашнього читання, хтось власний досвід, часом дискусія переростає в запальну суперечку, але завжди з повагою до думки один одного. Все це більше нагадує засідання справжнього штабу з подолання кризової ситуації, ніж університетську пару. Наприкінці заняття до нас приходить сама Сара Асдін – їй можна поставити запитання чи подискутувати, чим ми й займаємося наступні півгодини.

Тут люблять довгі й напружені пари – три години активних дискусій із перервою в п'ять хвилин є нормою. Деякі пари тривають п'ять годин. Викладачі постійно підганяють уперед, жорстко тримають темп, намагаються вичавити максимум користі з кожної хвилини – час у Стенфорді безцінний. До речі, ніхто тут не робить зауваження за те, що ти п’єш чи тихенько їси на довгій парі – всі розуміють, що для навчання потрібні сили.

Читайте також: П'ять порад, які можуть допомогти зі вступом у провідний західний університет

Окремий кайф – однокурсники. Зі мною разом навчаються колишній пілот ізраїльських військово-повітряних сил, розробниця комп'ютерних навчальних ігор, співробітниця міністерства освіти Сінгапуру, шкільний вчитель із неблагополучного району Лос-Анджелеса й інвестиційний банкір із Японії. Історія кожного – неймовірна. Не встигаєш домовлятися про зустрічі за кавою, аби краще познайомитися й розпитати про їхній унікальний досвід.

Середній вік студентів магістратури тут – 25-30 років. Більшість іде кілька років попрацювати після завершення бакалаврату й лише після цього повертається завершити навчання. Але не рідкість люди в 40 і 50. На мої пари в бізнес-школі ходить студент під 70 років – жваво бере участь у дискусіях і своїм досвідом вносить серйозний внесок у роботу.

Звичайно, особливі потреби не можуть стати на заваді навчанню. Майже всі двері обладнані спеціальним пристроєм, щоб їх легко було відчиняти людям на візку, а пандуси й ліфти доступні в кожній будівлі. Через електронну систему можна повідомити технічну службу та викладача про ваші особливі потреби – вони підготують усю необхідну технічну й методичну підтримку на початок пари. Своїх студентів і співробітників тут цінують.

Читайте також: Чим топові західні університети відрізняються від українських

Крім того, в Стенфорді цінують свою історію – хоча університетові нема й 130 років, і він є наймолодшим серед провідних світових вишів. Над кампусом височіє Башта Гувера, названа на честь випускника Стенфорду, що став президентом США. В офісі, де ми працюємо, відвідувачів зустрічає табличка, що це найстаріша будівля на кампусі, та що колись у гуртожитку, який тут містився, жив Стейнбек. Всі будівлі й левова частка аудиторій мають власні імена – як правило, на честь видатних випускників і донорів, завдяки пожертвам яких ці будівлі були побудовані. Університет пам'ятає всіх, хто йому допоміг, і пишається успіхами всіх, хто колись вчився тут. А вчився тут багато хто: від засновників Google Бріна та Пейджа до легендарного гравця в гольф Тайґера Вудса.

А ще відомі люди люблять кидати Стенфорд, аби поспішати творити великі справи. Джон Кеннеді кинув місцевий MBA, а Ілон Маск через два дні після старту навчання покинув докторську програму, щоб зайнятися бізнесом. Як не крути, але репутація університету практиків, а не теоретиків взялася у Стенфорда не на порожньому місці.

Коли почало здаватися, що більше мене нічого не здивує, я потрапив до університетської бібліотеки. Більшу її частину займають безкінечні полиці із книгами, де сконцентровані саме ті праці, які викладачі задають читати своїм студентам. Достатньо ввести назву на сайті бібліотеки, й на електронній мапі тобі негайно покажуть, де знайти жадану книжку. Не потрібно нічого замовляти й чекати – приходь і читай. А щоб читати було зручніше, навколо полиць із книгами розташована купа спеціально обладнаних для навчання місць: від робочих столів і зручних диванів до кімнат для колективної роботи. Все оточення тут зроблене так, щоб байдикувати було складніше, ніж учитися. І де все це було в мої студентські роки?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram