Нашу освіту неможливо швидко покращити, але її можна замінити на кардинально новий спосіб підготовки людей для нового часу, пише у своєму блозі на "Новому часі" нардепка Олена Сотник.

Ми майже зруйнували систему отримання якісної освіти. Мовчу про відсутність адаптації освіти до сучасних викликів і реалій. Світ усе менше потребуватиме низькокваліфікованих робітників – їх замінять автоматичні та роботизовані виробництва. У результаті утопічні заклики нашої влади про дешеву робочу силу як перевагу для інвесторів не просто доведеться забути – це нікому із зовнішніх гравців не буде цікаво.

Конкуренція може й буде розгортатися тільки на полі інновацій, новітніх технологій та серед економік 4 укладу. Піти шляхом Китаю чи Індії, де спочатку за рахунок дешевої робочої сили привабили велику кількість міжнародних компаній, а потім накопичений потенціал і доходи почали використовувати для переходу на новітні технології та виробництва з високою доданою вартістю, – Україні вже не вдасться. Такий спосіб був актуальним 15-20 років тому.

Науковий потенціал та інтелектуальний актив держави також майже втрачено. Наука системно знищувалася через відсутність підтримки й елементарного захисту винаходів. Із соціальної точки зору науковці також давно втратили високий престиж професії, що дуже давно підштовхнуло найталановитіших поїхати.

Наявні виробництва морально застарілі та нездатні за рівнем продуктивності й енергоефективності конкурувати з оновленими високотехнологічними виробництвами Європи, Азії та Америки.

На сьогодні очевидна провальна позиція України для перспектив побудови економіки 4 укладу – високотехнологічної економіки.

Читайте також: Країна жебраків: замість економіки знань – економіка невігластва

Проте, заглиблюючись в прогнози футурологів і тенденції зміни світу найближчі 20 років, бачу в наших, на перший погляд очевидних, недоліках не такі очевидні, але можливості.

Основна. Українці мають дуже високий рівень стресостійкості в періоди змін, високу здатність пристосовуватися та трансформуватися до нових умов. До речі, саме цю здатність людини називають основною передумовою виживання через 10-20 років.

Сьогодні ж для України й українців це означає фактично вигідну стартову позицію: за правильної оцінки наявних ресурсів, потенційних ринків і змін кон’юнктури в наступні п'ять-сім років, можна вже сьогодні зробити ставку на перепрофілювання та перепідготовку кадрів.

Очевидно, що конкуренція наступних десятиріч буде за розумові здібності та необхідні навички. Довготривале отримання формальних знань буде все більше відходити на задній план. Навички, психологічна стійкість і гнучкість мислення – можуть стати ключовими вже в наступному десятиріччі.

Тепер тверезо поставмо запитання: в епоху, коли алгоритми замінюють юристів, економістів, банкірів і фінансистів, чи є потреба плодити щороку тисячі цих фахівців? По-перше, в них майже нема перспектив отримати гарну роботу й у майбутньому виробляти якісний продукт. По-друге, саме вони несуть високий ризик для держави поповнити ряди безробітних. Вже сьогодні на ринку праці кожен другий – це людина з вищою освітою, а кожен третій – юрист чи економіст. То чи не краще активно стимулювати всіх цих людей до отримання кардинально нових навичок та професій: робототехніка, 3D-друк, кодування та керування високотехнологічними пристроями на кшталт дронів.

Попереджу питання про те, де взяти викладачів і хто вчитиме. Так видається, що є кому, треба задатися метою.

Читайте також: У Стенфорді байдикувати складніше, ніж учитися – Примаченко

Три тижні тому я потрапила в університет в Івано-Франківську, і єдине, що мені врізалося в пам`ять, – це хлопець, який презентував напрацювання факультативного курсу з робототехніки. І це були не картинки чи креслення – цілком робочі прототипи робототехніки. Я вже мовчу, що по всій країні з великими труднощами й супротивом, але відкриваються школи 3D-друку, кодування тощо. Проте, поки це не стане пріоритетом державної політики – мою амбітну ідею не вдасться реалізувати.

Ви запитаєте, за рахунок чого держава мала б почати масову перепідготовку кадрів? Моя відповідь проста – за рахунок ресурсів наявної економіки 3 укладу. Навіщо ігнорувати те, що вже є?

І нічого, що на цьому етапі це означає продаж сировини, що має низьку додану вартість, – головне розуміння правильного перенаправлення отриманих доходів. Уявіть собі, якщо по всій країні почнуть відкриватися на базі наявних університетів школи розвитку високотехнологічних навичок. Курси перепідготовки, які дають вузькі, але дуже конкуренті для світу знання. За рік чи максимум три людина може абсолютно повністю себе перепрофілювати.

Наявність подібного кадрового потенціалу, навіть за всіх інших ризиків, може стати через п'ять років визначальною для відкриття в Україні інноваційних виробництв і розміщення високотехнологічних центрів. Я вже мовчу про те, що якщо паралельно з цією стратегією ми реформуватимемо державну машину, стимулюватимемо традиційні сектори економіки та перенаправлятимо їх ресурс на побудову інфраструктури та інноваційної економіки.

Дуже часто страх та очевидно програшна позиція не дає можливості наявним елітам ставити амбітні цілі та дивитися трохи далі, ніж горизонти чергової політичної каденції в парламенті чи на посаді президента. Проте новий час не залишає вибору й потребує саме таких поглядів і дій. Це по суті система підготовки нових людей, спроможних вижити в майбутньому роботів і штучного інтелекту.

У нас дуже мало часу на прийняття рішення і зміну системи навчання в державних пріоритетах. Наступний рік вирішальний не тільки тому, що будуть обрані новий президент і парламент, це рік оновлення стратегії країни та її пріоритетів. Дуже сподіваюся, що ми не втратимо наш шанс.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram