MENU

Польщі кортить нового українського президента: незадоволені "непоступливим" Порошенком

9908 2

Ярослав Качинський і Анджей Дуда

Днями вдалося вирватись трохи більш як на добу до Варшави. Приводом стала дуже неординарна конференція: МЗС Польщі й американський аналітичний центр CEPA (його заснував та очолював Вес Мітчелл, нинішній заступник держсекретаря США) вирішили організувати за правилами Chatham House конференцію "Україна: 4 роки після Майдану". Чому чотири, а не п'ять, очевидно, пояснює той факт, що конференція готувалася певний час.

Для мене це був перший захід у Варшаві за останні роки чотири на українську тематику, коли жодного разу не обговорювались українсько-польські відносини ц питання історичної політики. Акцент був на внутрішню ситуацію в Україні в різних сферах і з різних позицій – для цього запросили представників різних політичних сил (Оксану Сироїд із "Самопомочі", Григорія Немирю з "Батьківщини", Миколу Княжицького з НФ, Оксану Юринець із БПП, Богдана Яременка з "УКРОПу"). Напередодні конференції заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький – своєрідний стратег українсько-польських відносин в уряді РП – запросив українських учасників на вечерю, що теж достатньо красномовно.

Зізнаюся: коли я отримала запрошення на цю конференцію, першою думкою було – американці тестують ґрунт на те, чи є потреба виступати посередниками між українцями й поляками, враховуючи, що саме Мітчелл був головним фасилітатором діалогу між українцями й угорцями цього року. Однак польські організатори відразу заперечили: українцям і полякам не потрібен посередник, ми самі собі можемо дати раду. Це звучить обнадійливо, однак, як на мене, американський потенціал теж не треба списувати з рахунків. Як показує практика, при американцях українці та поляки говорять не про те, про що їм хочеться говорити, а про те, про що потрібно говорити. Сам на сам скочуємось у взаємні дорікання й далі бавимося в "А ви нам за це що?"

Читайте також: Портников: Переслідування Григорія Купріяновича – політична помста

Поспілкувавшись із польськими посадовцями й експертами ще до початку заходу та, як люблять казати дипломати, "на полях конференції", зробила для себе не дуже втішний висновок. Складається враження, що польська сторона не вірить у покращення відносин з Україною до наших виборів. І якщо в когось в Україні на тлі останніх позитивних заяв міністра Чапутовіча чи президента Дуди щодо України виникло відчуття, що у Варшаві змінюють риторику, й історична тематика відходить на задній план, то це відчуття вочевидь передчасне. Історичну тематику, зокрема й найбільше яблуко розбрату у вигляді питання ексгумації чи то пошукових робіт, котрі Україна як чи не єдина країна в світі заборонила для поляків (і це теж ненормально), не прибирають зі столу переговорів, а просто відкладають до, можливо, кращого політичного розкладу в Києві для таких переговорів.

У принципі, якби історична тематика була просто винесена за дужки, й українці з поляками могли тим часом сфокусуватись на інших важливих речах – безпекових, енергетичних, інфраструктурних, – трагедії не відбулося б. Тим паче спільних викликів вистачає. Хоча б те ж саме питання "Північного потоку-2", де українці й поляки могли би значно більше робити разом, починаючи від спільних координаційних візитів урядовців двох країн до Брюсселя та Берліна. Але насправді ми бачимо ознаки того, як питання ексгумації блокує прогрес і на інших напрямках. Лише один маленький, але дуже красномовний приклад: цієї осені в Україні чекали на прем'єр-міністра Польщі Моравецького. Візит дуже важливий, адже прем'єрський трек був дещо втрачений ще за попередньої польської очільниці уряду Беати Шідло, яка за час свого урядування жодного разу не відвідала України з візитом. Однак, як стверджують наші інсайдери у Варшаві, голова польського уряду не може здійснити такий візит, поки не розумітиме, що він скаже на прес-конференції журналістам, коли його запитають про прогрес у справі ексгумації. І це при тому, що сам візит Моравецького мав би носити підкреслено економічний характер.

Читайте також: Внутрішня політика Польщі послаблює її позиції в ЄС – Портников

Отож, схоже на те, що в Польщі чекають на нового українського президента. Мовляв, нинішній глава держави так і не виконав дві обіцянки, які давав своєму польському візаві Анджеєві Дуді. Очевидно, йдеться про зміни до декомунізаційного закону та скасування заборони на ексгумацію (якщо президент Порошенко це дійсно обіцяв). У польській столиці остаточно переконалися, що дипломатія президентських самітів в українсько-польських відносинах не виправдала себе, оскільки домовленості, навіть прийняті на найвищому рівні, не виконуються. Відповідно, виникає питання, чи варто такі саміти й надалі проводити до президентських виборів? Один із польських посадовців "брутально", як він сам це назвав, зауважив: "У президента Порошенка підтримка 8%, у президента Дуди – 45%. Про що з ним говорити, якщо в березні він вже може не бути президентом?".

Хоча, як на мене, така позиція польських партнерів є дещо необачною і навіть недалекоглядною, враховуючи, що результат президентських виборів передбачити на сьогодні ніхто не може, й повторне президентство Порошенка не є виключеним. Понад те, якщо Варшаві потрібен дуже компромісний у питаннях історичної пам'яті президент у Києві, то тоді поляки мали би бути зацікавленими у президентстві якого-небудь Бойка чи іншого проросійського кандидата, в яких ставлення до дій УПА й Бандери значно більше збігається з польським, а історична політика загалом не є в пріоритеті. Але тоді у Варшаві мають прораховувати вже безпекові ризики від президентства таких політиків в Україні. Живий Путін для Польщі таки значно небезпечніший, аніж мертвий Бандера.

Так чи інакше, ми бачимо, як у різних наших країнах-партнерах вимальовується ставлення до наступних президентських виборів в Україні: якщо для одних – це передусім можливість, для інших – насамперед ризик. Якщо в цілому по ЄС переважає думка, що краще передбачуваний Порошенко, ніж непередбачувані популісти, то в деяких окремих країнах-членах, схоже, з'являється особлива думка. Польща неодноразово за останній рік продемонструвала, що вона – не Угорщина: від збереження українсько-польських історичних непорозумінь суир на двосторонньому рівні, не блокуючи європейський чи євроатлантичний трек, до конструктивної позиції в питанні освітнього закону. Однак у питанні наступних виборів польська позиція тяжіє радше до угорської. А саме – наступні президентські вибори в Україні як передусім можливість для двосторонніх відносин, а не ризик.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Альона ГЕТЬМАНЧУК


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости