MENU

Важливі факти та враження від японської початкової школи

2651 0

Як і обіцяла, ділюся чи не найгострішими враженнями від поїздки в Японію – спогадами про візит у школу.

Йдеться про звичайний комунальний заклад у передмісті Токіо – початкова школа Хійосідай у місті Йокогама.

Для початку нагадаю, що згідно з міжнародним порівняльним дослідженням PISA, Японія має одну з кращих систем середньої освіти в світі.

А тепер важливі факти та враження.

У школі вже роками використовують усі ті методики навчання, з якими ми лише заходимо в початкову школу. Увесь заклад завішаний роботами дітей – вони при вході в клас, в коридорі, в самому класі, скрізь на стінах. Куди не глянь – суцільні роботи дітей. Також на стінах розміщені правила класу, але жодних роздрукованих на принтері чи куплених шаблонних матеріалів – все зроблено руками учнів (можете переконатися на фото нижче).

Учителі працюють лише за активними методиками навчання. Парти в кожному класі стоять по-різному. В одному класі – для групової роботи, в іншому проводилася самостійна. Тому, щоб діти один одному не заважали, учитель поділив клас порівну і розвернув спинами одне до одного, ще в іншому класі усі діти сиділи звичними рядочками, але урок повністю проводився у формі гри.

Читайте також: У Стенфорді байдикувати складніше, ніж учитися – Примаченко

Водночас тут початкова школа не 4 роки, як у нас, а 6 років.

Я була присутня на уроці міжкультурного порозуміння у 2-му класі. Це програма місцевої влади, вона передбачає, що дітям по півроку про свою країну розповідають представники різних національних меншин. Зараз у цій школі цей предмет разом із учителем веде українка. Сам урок ведеться одразу трьома мовами – японською, англійською та українською.

Почався урок з того, що учитель разом із учнями на карті світу визначили, де знаходиться Японія, де Україна, де Європа та де Америка.

Потім вони разом повторили, які дітки запам’ятали японські та українськи казки. Виявилося, що вони вже пройшли казку про курочку Рябу та солом’яного бичка. Цей урок був присвячений Колобку.

Мені важко буде переказати враження про те, з якою майстерністю вчитель використала казку про Колобка для вивчення з дітьми – краще подивіться відео нижче (ОБОВ‘ЯЗКОВО ЗІ ЗВУКОМ).

Але коротко це можна описати так. Спочатку вчитель розповідала казку сама та залучала дітей до цього процесу – просила вгадати, якого звіра Колобок зустріне наступним, показувала різні зображення та питала, що вони можуть означати, читала казку у роляє сама та просила дітей повторювати за нею. Нагадую, що все ведеться одразу трьома мовами.

Після цього діти розіграли казку повністю у ролях. Ці діти стільки разів повторили окремі слова та фрази, що мені здається, вони залишаться у їхній пам’яті назавжди.

Коли учні надто сильно перезбуджувались, учитель використовувала класичну методику з нашого курсу для вчителів початкової школи зEdEra.

Читайте також: П'ять порад, які можуть допомогти зі вступом у провідний західний університет

Так, в них є домовлений рух – коли вчитель бачить, що діти розігрались, він підстрибує та напружує усі м’язи тіла, а діти повторюють за ним. Шум у класі одразу стишується, а учні знаходять природній вихід своїй енергії – просто та дієво.

А тепер декілька фактів про систему освіти Японії для тих, хто казатиме, що там усі школи як сир у маслі катаються, тому їм просто бути кращими:

1) у кожному класі навчається від 35 до 45 учнів;

2) у вчителів маленька зарплата – нижча середньої у країні. Водночас ні стаж, ні кваліфікація жодним чином не впливають на зарплату – і молодий вчитель, і старший отримують однакові гроші;

3) єдиної системи підвищення кваліфікації вчителів нема, але кожен педагог щотижня проходить якесь навчання – чи то на уроці у колеги, чи то у форматі змішаного навчання (до слова, за дітьми дуже видно, що вони звикли до гостей на уроці);

4) батьки самостійно оплачують: усі дидактичні матеріали для дітей, харчування та екскурсії, що є обов’язковою складовою програми – діти мають вийти зі школи та знати свою державу, усю державу, а не тільки своє місто чи село;

5) у школі немає їдальні – діти самостійно розносять їжу, яку їм централізовано привозять у заклад, а також самі прибирають школу (абсолютно усю школу, включно із вбиральнями).

Наперед застерігаю, я абсолютно точно не кажу, що це правильний підхід – це просто констатація факту.

Читайте також: Теперь в Японии это один из главных школьных предметов – "Будущее"

Що тут ще є, і що мене вразило, це відданість вчителів своїй роботі, повага, яку суспільство демонструє до вчителя (хоча педагоги говорили, що з кожним роком вона все більш втрачається), а ще – учительські.

Тут кожен педагог має своє робоче місце поруч із колегами – свій стіл та комп’ютер в учительській, також з боку учительської є прямий вхід до кабінету директора (я у роки вчителювання про таке лише мріяла).

Знаєте, для мене ця школа стала уособленням волі людини. Тут просто всі вирішили, що вони зроблять саме так, як має бути, вони навчають дітей і їх не зупиняють негаразди та умовності, адже перед ними обов’язок, а він у Японії відіграє вирішальне значення.

Ми – не Японія, ми – зовсім інші, але ми точно не гірші. І у тих стінах я навіть більше повірила в українського вчителя та реформу, в її правильність та перспективи. Нам трохи більше наполегливості, трохи більше партнерства, трохи більше віри одне в одного.

І з часом ми все це матимемо, і наша школа даватиме українським дітям найкращу освіту. Головне – йти та не здаватися, адже наша мета – висока та праведна.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Лілія ГРИНЕВИЧ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости