На виконання рішень Совбезу під головуванням Путіна Синод РПЦ постановив вийти з євхаристійного єднання з Вселенською Патріархією.

Синодальна заява виписана в кращих традиціях вікопомних постанов КПРС – різка, агресивна, без жодного натяку на можливість діалогу, замирення.

Російських «стовпів церкви», які зібралися у Мінську що називається «понесло». Чому у Мінську? Аби крий Боже білоруські сябри не підвели голови, дотумкавши, що їхній екзархат тепер неканонічний, позбавлений спілкування і єднання з іншими православними церквами.

Що і вони тепер розкольники. Бунтівники, сектанти.

Читайте також: РПЦ розриває відносини з Константинополем, – рішення Синоду

Щодо російських вірян, то тут справа простіша, з ними можна не рахуватися. Говорим «Кіріл», а розуміємо «Путін».

А Путін – то "наше всьо". Рішення Кирила Гундяєва і його оточення, викликаного рішенням Константинополя щодо української автокефалії, матиме далекосяжні наслідки для світового православ’я.

Воно торкається практично усіх країн, де діють численні приходи РПЦ. І їхні віряни – це, даруйте, не затуркані бабусі в російській глибинці, які погодяться з усім, що батюшка накаже, а як правило освічені, обізнані з церковними канонами, віруючі люди.

Як їм примиритися із становищем ренегатів, недовірків? Фактично російський патріарх спровокував новітній розкол не у світовому православ’ї, а посіяв сум'яття насамперед в Росії, в російських церквах, чиї служителі так звикли хизуватися своєї канонічністю і безпомильністю.

Ну і по заслузі. За що боролися – на те і напоролися.

Поки що важко оцінити глибину прірви, в яку затягнули церковні зверхники Росії свою паству, час покаже чи це стане черговою історичною і духовною пасткою, чи з часом уже за нового патріарха завдані рани почнуть заліковуватися. Що буде дуже непросто.

Тон синодальної заяви надто ворожий, нетерпимий. Через таку образу Константинополю, а під цим ми розуміємо сузір’я церков світового православ’я, буде важко переступити. 

Читайте також: Російська церква, яка маскувалася під українську московського патріархату, є інструментом впливу в Україні, – Луканов

А яким боком це стосується України? Як на мене – аніяким. Для українських священників відкрилася щаслива рідкісна можливість самостійного вибору. Коли можна не зважати на окрики і вказівки своїх церковних начальників, не зважати на указующий перст Москви, а довіритися власній інтуїції, совісті, прислухатися до побажань людей і до заповідей Божих.

Додам, що УПЦ КП, як би не було важко, які би страшні часи не переживала, коли її проклинала Москва, не сприймав Константинополь, молилася за Україну, і просила Бога і своїх братів та сестер її почути і зрозуміти. Визнати як рівну серед рівних. 

Бог єдиний для всіх конфесій, для всіх вірувань. І коли у стосунки людини і Творця вмішується велика політика, стає моторошно. Але цю дорогу ми пройдемо. Усі разом. Віруючі і не віруючі. Єдине побажання до творців Української Помісної – думайте і дійте швидше. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram