Процес. Коли хтось береться оцінювати деталі нинішнього становища Церкви в Україні, то слід пам‘ятати: вона знаходиться в переходному періоді, коли низка розпочатих процесів тривають.

1. Патріархат. Патріарше достоїнство для Церкви в Україні було самостійно проголошене Всеукраїнським Собором в червні 1990 р. Першим Патріархом України був блаженної пам‘яті Мстислав (Скрипник). Після нього УПЦ КП очолював блаженної пам‘яті Патріарх Володимир (Романюк), а з 1995 р. – очолює Патріарх Філарет. У 1993-2000 р. в УАПЦ Патріархом був Димитрій (Ярема).

Отже те, що Українська Церква має гідність Патріархату – це не чиєсь одноособове рішення, а соборна воля Церкви.

Читайте також: Російська церква, яка маскувалася під українську московського патріархату, є інструментом впливу в Україні, – Луканов

За всіма зовнішніми ознаками Українська Церква не поступається іншим Патріархатам – давність історії, число вірних та духовенства, монастирів та духовних шкіл. І перевершує автокефальні Церкви, що не мають статусу Патріархату.

Тож немає жодних логічних підстав для того, щоби Українській Церкві було відмовлено в статусі Патріархату. Російська Церква у 1589-90 рр. отримала від Вселенського Патріархату одночасно і автокефалію, і статус Патріархату, тому і в українському випадку така можливість є.

З українського боку Вселенський Патріархат і Матір-Церква вже не раз чули відповідну позицію, маючи можливість її обміркувати. Просити – не заборонено, а якщо українська сторона не буде про це говорити – то яка підстава для Матері-Церкви навіть обмірковувати питання?

Читайте також: Мифы автокефалии

Для утвердження незалежності Української Церкви від Московської важливо, щоби статус Української Церкви був рівноправним з Московською, тобто автокефальний Патріархат. Також в інтересах і самої Української Церкви, і Вселенського Православ‘я, щоби Церква в Україні не перетворилася на московського сателіта, але щоби урівноважувала ситуацію, повноцінно підтримуючи Матір-Церкву Константинопольську в протистоянні московським ідеям "Третього Риму".

Отже якщо зараз немає відповіді від Вселенського Патріарха щодо статусу Патріархату для Української Церкви – це не означає, що її і не буде! Адже півроку тому ще не було відповіді і щодо автокефалії, однак вона з‘явилася, є твердою та послідовною.

Тож так само, як Українська Церква наполегливо просила надати визнану автокефалію – і отримала згоду, так просить і встановити визнаний статус Патріархату – і сподівається отримати згоду Матері-Церкви. Бо хто шукає – той знаходить, хто стукає – тому відчиняють.

А хто чекає, що за нього зроблять його роботу – може чекати вічність.

2. Питання Собору. Рішення Вселенського Патріархату, про які оголошено 11 жовтня – це платформа, що створює можливість для скликання Об‘єднавчого Собору. Підготовка до нього – це процес, і він не має відбуватися шляхом обговорення в медіа чи в мережі, а шляхом прямого спільного відповідального діалогу всіх сторін, які включені в цей процес – УПЦ КП, УАПЦ, ієрархів УПЦ (МП), Вселенського Патріархату та Української держави. Перші три – творять єдину Церкву, Вселенський Патріархат модерує і спрямовує процес, а держава забезпечує зовнішні умови, включно з нейтралізацією спроб держави-агресора втрутитися у справу.

Якби три українські юрисдикції вже мали повну згоду між собою – то у нас не було б трьох юрисдикцій, а була би єдина Церква.

Читайте также: Намерение Путина "защищать интересы православных" в Украине выглядит как открытая угроза

Тож нікому не треба робити вигляд, що ніби щойно тепер довідалися про відмінність позицій, та впадати від цього в паніку!

Слід розуміти, що коли є воля та бажання досягти результату – єдиної Церкви, то цей результат буде досягнутий. І процес єднання не буде заручником жодних внутрішніх або зовнішніх сил, які не хочуть, щоби він довершився.

Занадто багато українські Церква і держава, як і Матір-Церква Константинопольська, вже приклали зусиль для успіху справи церковної єдності – щоби дозволити противникам процесу зупинити її досягнення.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram