Міністерство закордонних справ України оприлюднило переклад інтерв'ю свого очільника Павла Клімкіна польському виданню "Речі Посполитій", опублікованого 23 жовтня

Ми спільно повинні вберегти наш регіон від Росії

"Я не вважаю, що Польщу та Україну розділяє конфлікт, маємо емоційну дискусію", – зазначив "Речі Посполитій" глава зовнішньополітичного відомства.

– Що для України означатиме зміцнення східного флангу НАТО та присутність у Польщі американських військових у так званому Форті Трампі?

– Для нас це дуже важливо. Зміцнення не може відбутися без України, бо це ми сьогодні воюємо на східному флангу. Україна є потрібною, щоб цей фланг діяв як єдина сила. Вже зараз ми повинні говорити про те, як НАТО може використати можливості для протистояння загрозі зі сторони Росії. Це повинно бути темою консультацій як на двосторонньому рівні, так і зі США. Східний фланг НАТО не може існувати без Польщі, але й також без України. Тому ми повинні разом вести переговори з НАТО: Польща як учасниця Північноатлантичного альянсу, а Україна – як майбутня учасниця. Йдеться про встановлення наших майбутніх спільних можливостей. Ми повинні активніше співпрацювати з цього питання. Про це я сьогодні говоритиму з Яцеком Чапутовичем. Ваш міністр говорив про це в понеділковому інтерв’ю для "Речі Посполитої".

– Є одна проблема: сьогодні між нами найгірші двосторонні відносини від часу здобуття Україною незалежності.

– Я вважаю, що наші відносини дуже добрі. Але маємо бурхливу дискусію з історичних проблем. Проте вона більш емоційна, ніж політична. Безумовно, вона створює атмосферу, в якій нам доводиться обговорювати інші двосторонні питання. Але точно вона не має на них впливу. Бо ми говоримо про функціонування економік. Скільки українців сьогодні працює в Польщі? 7% нашого експорту йде до Польщі (це дані за останні півроку). У нас є багато спільних проектів, між іншим, в галузі обороноздатності або енергетики. Дуже багато питань, які належить вирішувати.

– Чи серед них є старий проект президента Л. Качинського щодо Євразійського транспортного коридору?

– Це актуальний проект як шлях транспортування нафти не тільки до Польщі, але й до чеських нафтопереробних заводів. Повертаючись до менших проблем, однією з головних є питання кордону: що треба зробити, щоб кордон перестав розділяти, щоб на ньому зникли багатогодинні черги. Надмірна емоційність із приводу дискусій щодо історії однак має цінність – вони повинна призвести до щирості під час діалогу. Причому в цю дискусію не повинні втручатися політики, бо ми є відповідальні за питання сучасності, а не історії. Коли вже історики встановлять факти, тоді ми маємо набратися відваги й визнати їх. Завжди повторював польським партнерам, що я готовий вшанувати, спільно з ними чи окремо, жертви трагічних подій минулого.

– Скільки б ми не домовлялися про те, що політики не говоритимуть про історію, відразу виникає якийсь скандал. Так було два роки тому, коли усно домовилися президенти наших держав.

Читайте також: Польщі кортить нового українського президента: незадоволені "непоступливим" Порошенком

– Ми однак повинні йти до того, щоб історики з обох сторін працювали, не відчуваючи на собі тиску з боку своїх країн. Коли я скликаю українську частину Українсько-польського Форуму, я навіть не роблю спроби визначати тем дискусії. Я кажу: "Ви історики, й маєте пояснити те, що сталося і як. А я слухатиму". А те, про що вони домовляться з польськими істориками, просто з тим слід погодитися.

Однією з найбільших історичних постатей я завжди вважав Івана Павла ІІ. А він говорив: "Не бійтеся", тому не слід боятися визнання правди.

У мене складається враження, що з польського боку спроби з’ясування трагічних моментів нашої історії супроводжує бажання засудити весь український процес національного визволення у ХХ ст. Але це наша історія і наші емоції. І це не зміниться. Тому залишмо це професійним історикам. І не концентруймося на одному фрагменті спільної історії. Вона налічує тисячу років, а може й навіть трохи більше.

Відразу по прильоту до Варшави я поклав квіти на Вольському кладовищі до пам’ятника воїнів УНР (прим. ред. – союзників Війська Польського у війні 1920 р.). Це славна частинка нашої спільної історії, коли ми спільно воювали.

– Але не тільки Польща має таку, як Ви сказали, емоційну суперечку з Україною. Ще є Угорщина: йдеться про навчання угорської нацменшини в українських школах.

У цьому випадку не має нічого емоційного. Взагалі не можна порівнювати ці дві дискусії. У випадку Закарпаття йдеться про угорську спільноту – громадян України. Ми не можемо допустити, щоб вони почували себе ізольованими у своїй державі щодо незнання української мови. Одночасно не хочемо, щоб перестали бути угорцями – навпаки, ми горді, що в Україні є угорці. Хочемо лише допомогти їм зрозуміти, у якій країні проживають, а це означає, що географія, історія чи основні права повинні вивчатися українською. Крім того, угорська меншина збереже національну ідентичність. Багато можна сказати про мотиви, якими керується Угорщина, але з упевненістю можна сказати – це наша спільнота. Я завжди повторюю, що ми можемо про неї говорити з Будапештом, але це – наша українська проблема.

– Здається Ви є скептиком щодо угорських намірів. Чи існує можливість компромісу?

– Існує. Тут важливі два питання. По-перше – ми повинні допомогти українським угорцям. Друге – ми не відступимо в питанні наших державних інтересів, але ми готові співпрацювати з Угорщиною. Найважливіше, щоб усі погодилися, що не можемо відступати й залишати наших угорців без знання української мови. Ми повинні покращувати методику навчання, підручники, підвищувати кваліфікацію вчителів. А це означає, що ми будемо змушені продовжити перехідний період (прим. ред. – набуття чинності закону "Про освіту" став приводом суперечки), бо не встигнемо.

Ми увесь час проводимо переговори з угорською стороною, намагаючись зрозуміти, яким чином угорська спільнота хоче комфортно почуватися у своєму домі – на Закарпатті. Із міністром закордонних справ Угорщини Петером Сійярто ми зустрічаємося майже що два тижні. Зараз зявилася ще одна проблема: надання громадянства Угорщини консулом у Берегові, що на Закарпатті. Вважаємо, що це суперечить Женевській конвенції про консульські відносини, не кажучи вже про українське законодавство. Через те консула було оголошено персоною нон-грата. Наше законодавство не передбачає подвійного громадянства. Набуття другого громадянства не карається в разі звичайних громадян. Однак такі особи не можуть брати участі у політичному житті, не можуть бути державними службовцями чи проходити службу у Збройних силах. А консул іще й просив тих, які отримували угорські документи, тримати це в таємниці.

Читайте також: Єдиний ворог Білорусі, який загрожує її суверенітетові

Тепер у Варшаві розмовлятиму з міністром Сійярто про діяльність консульських установ Угорщини в Україні, але й також про фінансування угорської нацменшини в Україні урядом у Будапешті. Дотепер міністр відповідав, що вони діють згідно з угорським законодавством, а я підкреслював, що на нашій території чинними є міжнародні договори і законодавство України.

– Але з приводу конфлікту через угорську меншину Будапешт блокує зустріч КУН.

– У той же час не блокує практичного співробітництва з Альянсом, хоча угорські дії щодо Комісії руйнують поняття солідарності, яка є фундаментом НАТО. Альянс сильний зі спільними цінностями та солідарністю. Слід пам’ятати, що конфлікт на Закарпатті сильно грає на руку Росії. Це прекрасно видно, коли на Закарпатті щось відбувається, і відразу ж інтернет заливає хвиля фейків. Москва робить спроби підігрівати ситуацію. Провокації на Закарпатті робилися, як правило, з території Придністров’я (прим. ред. – де діють російські спецслужби). Проблему виключення російських впливів я також обговорюватиму у Варшаві.

– Ви не здивовані тим, що Віктор Орбан підтримує з Москвою значно ближчі стосунки, ніж із іншими керівниками країн-членів ЄС?

Вважаю, що Угорщина підтримує європейську солідарність також і в питанні санкцій. Вона ближче співпрацює з Росією лише в деяких економічних проектах: постачання російського газу або розбудова АЕС в Пакші. Це має певний вплив на політику Будапешта, але ми хочемо зосередитися лише на питанні нашої спільноти на Закарпатті.

– Ще одна сусідка України – це Білорусь, де було заарештовано українського журналіста за шпигунство, а українського блогера затримано та передано до Росії, де він перебуває у в’язниці.

– Це свідчить, що перебування громадян України на території Білорусі є потенційно небезпечним, і про це ми говоритимемо з Мінськом. Ми розуміємо, що на території Білорусі діють російські владні структури. Росія присутня там у сфері безпеки. Але у двосторонніх відносинах, політичних та економічних, у нас немає більших проблем. Знову йдеться про Росію, яка намагається дестабілізувати регіон ЦСЄ. Додатково намагається довести до поділу в ЄС. Вважаю, що це наш спільний українсько-польський виклик, й тому ми повинні співпрацювати у нашому регіоні.

– Але зараз Україна серед своїх сусідів має конфлікт з Польщею, Угорщиною, а також ненадійну Білорусь.

– Не вважаю, що Польщу й Україну розділяє конфлікт, натомість у нас триває емоційна дискусія. Це не фундаментальна проблема, яка б мала вплив на політичні й економічні відносини, а також на людські стосунки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram