Наскільки важливо вчителям бути україномовними не лише на уроках, а й поза ними? Як вчителю варто популяризувати українську мову серед учнів? Як зробити її популярною серед сучасної молоді?

Про це в ексклюзивному матеріалі для UAINFO розповіла публіцист та філолог Ірина Магрицька.

"Наші слов՚янські брати чехи – один із найуспішніших народів у плані ставлення до своєї рідної мови. Мова для них – найдорожчий скарб, який вони леліють й оберігають як законами, так і своїм особистим ставленням до неї. Саме боротьба за рідну мову (а разом з нею – і за рідні традиції та культуру) допомогла чехам вийти з 300-річної колоніальної залежності від Австро-Угорщини і розпочати національне відродження, головною ідеєю якого була формула: “Чехом є тільки той, хто розмовляє чеською".

На чолі тієї боротьби за мову стояла чеська інтелігенція, передусім –  учительство, яке своїм просвітництвом і власним прикладом вело за собою народ.

А що ж наше українське вчительство? Чи веде воно перед у боротьбі за утвердження української незалежності? Чи просвіщає народ? Чи показує власний приклад у час, коли маємо не лише військову, а й потужну гуманітарну агресію з боку Росії?

Наші реалії показують, що нічого подібного у плані ставлення держави до української мови в Україні і близько немає, і саме тому ми живемо зовсім не як чехи, а десь на рівні середньостатистичної африканської країни (як відомо, Африка – найбідніший континент у світі).

Читайте також: Мовознавець: Завдання ведучих телеканалів "NewsOne", "112" та "Інтер" – підживлювати антиукраїнські настрої

Ще в довоєнний час я спостерігала, як у Луганську українізація після 1991-го року була лише на папері. Вихователі в номінально українськомовних групах дитсадків спілкувалися з дітьми виключно російською мовою, лише віталися і прощалися з ними при їхніх батьках українською: “Доброго ранку!” і “До побачення!”, та ще на свята ці дітки співали українські пісеньки і розповідали українські віршики. Тобто все як і за часів колишнього СРСР.

А викладачі в університетах заради 10-відсоткової надбавки до зарплати викладали українською не всі свої предмети, а якийсь один і в якійсь одній групі, а решту дисциплін у більшості груп читали російською. Таке собі окозамилювання для керівництва, за його ж потурання! До чого це призвело на Донбасі, маємо нещастя спостерігати сьогодні.

Думаєте, таке окозамилювання можливе лише на Донбасі? Ви помиляєтеся.

Не будемо, як кажуть, далеко ходити. Візьмемо столичну область. Мій давній знайомий і колега, філолог із Кропивницького Олександр Ратушняк поділився у Фейсбуці своїми спостереженнями за поведінкою групи дітей із Білої Церкви, що разом зі своєю вчителькою їхали у вагоні потяга зі Львова до Києва. Його вразило те, що зо два десятки школярів між собою та зі своїм педагогом спілкувалися українською мовою, навіть ім՚я вчительки у кличному відмінку вимовляли правильно – “Катерино Олегівно”, а сама вчителька з ними – виключно російською. Пан Олександр спересердя запитує: “Коли вже такі вчительки будуть визнані профнепридатними?! Як їх перебудувати, щоб вони не нівечили нам дітей? А скільки у нас ще таких от недолугих катерин олегівних, які не вміють спілкуватися українською, для яких це лише укирмова, що вмикається і вимикається по дзвінку з уроку…”.

Дехто виправдовує таку поведінку Катерини Олегівни тим, що вона, мовляв, поза уроками може спілкуватися будь-якою мовою, хоч суахілі. Але ж вона під час екскурсії як керівник групи виконує свої функціональні обов՚язки педагога й офіційно представляє державу Україна, тому мусить говорити мовою, а не “язиком”, а ще  має бути моральним авторитетом для дітей, подаючи їм приклад поваги до мови як головного атрибута держави.

Мені довелося в тій же Білій Церкві вже під час війни, у 2015-му році, побувати в однієї вчительки (вищої категорії!) на відкритому уроці з української мови у 5-му класі, тема – “Велика літера у власних назвах”. На мультимедійній дошці дві вітальних листівки: “З 8-м березня” і “З Днем перемоги”; на другій зображена георгіївська стрічка. Учителька звертається до учнів: “Знайдіть помилку в листівках". Хлоп՚я підвело руку і каже: “Помилка на тій листівці, де зображена георгіївська стрічка!”. Учителька заперечила: “Відповідь неправильна! Помилка там, де слово “березня” написане з малої літери, бо це свято!”. Отака от “державотворча” свідомість у тієї вчительки з вищою категорією… Із присутніх на уроці, на жаль, лише я зробила зауваження тій учительці й одночасно висловила захоплення поведінкою учня. Натомість учителька зауважила: “Я вважаю, що на уроці не має бути ніякої політики”…

Читайте також: Як виховати українськомовну дитину в російськомовному оточенні? Поради відомого мовознавця

Як бачимо, сама вчителька навіть не помітила історично-географічного дисонансу у своїй роботі, вона впевнена у своїй правоті, тому й далі викладатиме й “виховуватиме” в такому ж дусі, а її колеги і батьки дітей її при цьому поважатимуть, бо ж вона – вищої категорії! По справедливості, ця вчителька заслуговує не на вищу, а на нульову категорію, і з таким світоглядом їй варто викладати або в радянській, або в російській школі.

За які заслуги, цікаво, дають вищу категорію вчителям, за якими критеріями оцінюють їхню роботу, чи враховують при цьому їхній рівень усвідомлення своєї державотворчої місії як педагога?

Міністр освіти Лілія Гриневич постійно звітує про підвищення зарплати вчителям (яка, до речі, вже вища рівня науковця). Але ніколи не звітує про перебудову школи з радянської на українську, немає у пані міністерки й жодних претензій до вчителів як до русифікаторів.

Воно й не дивно, адже саме Міносвіти організовує для вчителів початкових класів з усієї України он-лайн курси, в рамках яких дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз читає російською мовою лекторій “Околошкольное воспитание”.

Я не знаю, чому пані Гриневич провадить такі освітню політику – через свою політичну короткозорість чи за чиїмось завданням. Але факт, як кажуть, очевидний.

Тож ніяка “декомунізація” нам не допоможе, допоки наша освіта в усіх її ланках (дитсадок – школа – виш) не стануть по-справжньому українськими, а отже, й європейськими.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram