Подруга моєї мами поїхала робити аборт в районний центр. Додому до лікарки. У маминої подруги було двоє дітей – старший хлопчик і однорічна дівчинка. Більше додому вона не повернулась ніколи. Вмерла від кровотечі. Напівживу її доправили до лікарні. Лікарка злякалась і викликала швидку допомогу. Були якісь розборки, лікарку відсторонювали на деякий час від роботи. Але потім вона благополучно працювала в районній лікарні аж до самої пенсії. Маминій подрузі було 30 років.

Читайте також: Вся правда про гигиену в СССР

Моя мама пішла із зубним болем до стоматолога у сільську лікарню. Він сказав, що треба терміново видаляти зуб. Ну, тоді всім зуби видаляли, не дуже заморочуючись із лікуванням. Якби моя мама зрозуміла зразу, що стоматолог був п'яний!.. Він почав їй виривати здоровий зуб, пошматувавши півщелепи. Мама кричала так, як ніколи ні до того, ні після. А він сказав, що треба вже все одно виривати, бо так залишати не можна. Приніс якесь долото, як згадує моя мама. Здоровий зуб вибивали із рота. Мама непритомніла кілька разів.

Одна знайома жінка, в тому ж моєму рідному селі, пожалілась, що у неї купа жіночих хвороб і проблем. "Ти б знала, скільки абортів я за своє життя зробила!" Я посоромилась запитати скільки. А вона сама сказала. 32. ТРИДЦЯТЬ ДВА АБОРТИ протягом свого жіночого життя. ЯК?! А так виходило, відповіла. А чоловік? Та він про половину і не знав. Як не знав?! "Я з подругою вранці йшла на зупинку, сідала на рейсовий автобус, їхала до районної лікарні, ставала в чергу на аборт. Прийшла твоя черга, вилазиш на гінекологічне крісло – і терпиш. Головне – не кричати. Бо санітарка матом розмовляє, обзиваться. Знеболювальні?! Які там знеболювальні?! Далі йшли з подружкою на автобус, вона слідкувала, щоб я по дорозі свідомість не втратила. Кров тече дзюрком, а ти хочеш поскоріше додому потрапити. Дома стопку горілки вип'єш, щоб на пару годин відрубитись, і далі йдеш поратися по господарству. У мене всередині кроваве місиво, матка випадала, розумієш?! Добре, що я не посоромилась доньці розповісти, так вона мене в лікарню відвезла, прооперували мене. І я наче на світ знову народилась".

Нещасні покоління наших мам і бабусь. Це вони солоною ропою тамували зубний біль, ангіну лікували компресами із самогонкою і картопляним паром, до попереку прив'язували лопухи, а до хворих суглобів – примочки із керосину.

Зате у Радянському Союзі була безкоштовна медицина. Ви пам'ятаєте суцільні металеві та "золоті" зуби старших чоловіків і жінок? Ви пам'ятаєте жахливі розповіді про пологи як тортури – часто з мінімальним знеболювальним, із приниженнями і знецінюванням жінки?

Моя мама народжувала мене три доби. Установка була така – жінка має народити сама. Я питала потім свою маму – а чому тобі не зробили розтин? Вона не знає. З нею про це не розмовляли. Вона корчилась на підлозі, на ліжку, а їй радили терпіти, бо "так всі народжують".

Я народжувала через місяць після розпаду монстра – Радянського Союзу. У мене все було набагато нормальніше. Багато в чому завдяки тому, що я працювала в обласній газеті, місце роботи було зафіксоване в медичній картці, а до преси в той час ставилися з обережністю. Та й самі часи змінювалися, починалися нові, небачені досі процеси.

Труси мені в пологовий будинок приніс чоловік. І на це закрили очі. Ви ж пам’ятаєте, що труси в пологових будинках жінкам-породіллям не дозволяли носити? Чому? Начебто через небезпеку разом з трусами інфікувати породіль. Тому видавали шматки тканини, виварені в якихось виварках (а тоді ще були й такі методи дезінфекції), з погано випраними кривавими розводами. Треба було скрутити щось на кшталт квача і так ходити, притримуючи ногами. Про цей післяпологовий "походняк" знають всі жінки, які народжували в Радянському Союзі.

Читайте також: Реальный СССР на запрещённых фотографиях

І знають про зафарбовані вікна на другому, третьому чи четвертому поверсі пологових будинків. От для чого їх зафарбовували? Щоб люди не бачили з вулиці обдерті коридори, лінолеум в ямах і простирадла в дірках? Чому лікарні у нас довгі часи були схожими на якісь гетто зі смердючими туалетами, злим і роздратованим персоналом, із ненавистю до хворих?

Я, наприклад, у пологовому будинку спілкувалась зі своїм чоловіком так: йшла в туалет, ставала на унітаз, залазила на підвіконня, ставала навшпиньки, дотягувалась до кватирки, відчиняла її – і таким чином вдавалось перегукуватися.

Моя донька народжувала за кордоном. Разом з усіма – з чоловіком, своєю свекрухою, яка туди в той час майже випадково навідалась. Окрема палата, два телевізори, медичні сестри, які носились з нею, як із дорогоцінністю, епідуральна анестезія, крісло, схоже на космічний корабель. "Мамо, – заспокоювала мене донька в телефонну слухавку, – не переживай, тут же не Радянський Союз, яким ти травмована. Біля мене весь час медичні сестри. Вони класні, вони називають мене pumpkin!" Чи треба говорити, що після пологів їй принесли поїсти, а також каву і морозиво? І ніхто і нікого не виганяв, не змушував надягати бахили.

У нас теж так було б. Якби у цілої країни не вкрали право на пристойне життя кількох поколінь.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram