Парадоксально, але українські Оборонно-промислові комплекси (ОПК) після чотирьох років війни лишається заручником Міноборони. Причому – його найменш боєздатної і найбільш схильної до корупції складової.

Палиці у колеса ОПК встромлюють по суті канцеляристи, які визначають у Міністерстві вектори фінансових потоків і умови закупівлі озброєнь.

Попри початок фінансування державного оборонного замовлення (ДОЗ) із 2014 року і щорічне збільшення бюджетних видатків на оборону, українська промисловість (державна і приватна) не має мотивації налагоджувати перспективну співпрацю із військовим відомством.

Кошти на переозброєння, яких справді стало відчутно більше, розподіляються здебільшого за закритими статтями. Суспільство, експерти і основні галузеві гравці не посвячені у тонкощі цього розподілу. Натомість, їх використання регулює вузьке коло клерків у генеральських погонах.

Читайте також: Тролі Путіна і вибори в Україні

Убивчу силу інструкцій, що знаходяться "на озброєнні" Міноборони, можна прирівняти до еквіваленту "тротилу". Адже вони не гірше за високоточний снаряд уражають виробника, який не відповідає уявленням клерків із лампасами щодо добропорядності та ефективності.

Про що казати, якщо у Мінобороні досі здувають пил із розпорядження, підписаного екс-міністром України, а нині втікачем до РФ Лєбєдєвим, яке встановлює критично низький рівень маржинальних надбавок до собівартості продукції. Норми обрахування розрахунково-калькуляційних матеріалів та визначення собівартості в ОПК є домінуючим в арсеналі військового відомства. А відтак 7-10% доходу, які лишаються заводу, не вистачає навіть на оплату кваліфікованого персоналу. Тож виробнику годі й думати про фінансування наукових та дослідно-конструкторських робіт, що є основою інноваційних озброєнь.

Окрім цього гачка, є ще безліч, деякі родом із сталінських часів, на яких у Міноборони тримають виробників. Цим їх змушують порушувати правила і ставати вразливими до корупційних примх армійських ревізорів.

Розвиток національного ОПК гальмують недосконалі механізми фінансування ДОЗ. Ідеться як про абсурдні терміни перерахування коштів Міноборони виробникам, так і брак кредитних механізмів для підприємств. У рамках ДОЗ виробники змушені брати комерційні кредити під 20% і вище, витрати на які лягають на їхні плечі. Адже у Міноборони ці відсотки не вважають витратами на виробництво.

Читайте також: Нова стратегія миру та безпеки: зміцнення української армії – Андрій Сенченко

Сама по собі природа державного оборонного замовлення має бути поза банківськими ризиками. Тим паче у наших умовах, коли 55% банківського обороту в Україні визначають державні банки. Екс-прем'єр і міністр оборони України Юрій Єхануров вважає, що питання можна вирішити спільною постановою Кабінету Міністрів і Національним банком, яка визначить ставку кредитування ДОЗ на рівні 5-6% річних. Він переконаний у доцільності визначити Міноборони відповідальним за виконання оборонного замовлення і його своєчасне фінансування.

Останній чинник – вкрай суттєвий. Адже будь-яке підприємство ОПК, якому "пощастить" продертися в рамки виконання ДОЗ, підписує контракт з Міноборони не раніше березня. А перші кошти отримує у травні. Через це наражається на ризик зірвати терміни угоди. Аби цього не відбулося, підприємство мусить кілька місяців поспіль фінансувати виробництво власними обіговими коштами. Ці реалії позбавляють підприємства будь-якого економічного сенсу вступати у кооперацію з військовими.

Якщо ситуацію не змінити ближчим часом, Україна не матиме у майбутньому інноваційних озброєнь і змушена буде купувати зброю за кордоном. Адже перспективні приватні виробники переорієнтуються на експорт, а державні – вимушено зупинять діяльність.

На часі – знаходження спільного рішення між усіма учасниками ДОЗ – Міноборони, ДК "Укроборонпром", МЕРТ, НБУ, Лігою оборонних підприємств України, тощо. Час іде на тижні. А невдовзі – піде на години.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram