Позачергові парламентські вибори у Вірменії завершилися не просто перемогою вчорашньої опозиції, але й повним розгромом учорашньої "партії влади".

Республіканська партія колишнього президента Сержа Саргсяна просто не потрапила в парламент країни, а в блоку "Мій крок" прем'єр-міністра Пашиняна – 70% голосів. Решта відсотків дісталися партіям, які також лояльні до голови уряду.

Читайте також: Після революції Вірменія докладає зусиль, аби зламати стару систему

Критики нової влади, звичайно, говоритимуть про швидкоплинність виборчої кампанії та революційну атмосферу, в якій відбувалися ці вибори. Але суть від цього не змінюється. Всі пострадянські політичні "еліти" – ніякі не еліти зовсім, а просто угруповання, які утримують владу за допомогою грошей і силових структур. І щойно важелі утримання влади слабшають, вони не просто перетворюються на опозицію, а слабшають, зникають, поступаються місцем новим політичним силам. Так було у Грузії після Трояндової революції, в Україні після Революції гідності, так сталося сьогодні й у Вірменії.

Інша справа – як довго нові політичні еліти можуть користуватися довірою виборців. І тут уже ситуація залежить від їхньої здатності вирішувати реальні проблеми цих самих виборців – пов'язані навіть не зі зміною самого державного й економічного базису, а з банальною бідністю. Тим паче, що політики-революціонери на пострадянському просторі мають двох могутніх опонентів – Росію та власних олігархів. Росія робить усе, щоб перешкодити змінам. Олігархи нікуди не діваються, бо за наших умов вони – еквівалент великого бізнесу.

Грузинським реформаторам, які, на перший погляд, просунулися далі за всіх саме у зміні базису країни, довелося поступитися владою одному з таких олігархів незабаром після війни з Росією. Український вибір стане остаточно зрозумілим у прийдешньому році.

Читайте також: Геть від Москви: Вірменія може позбутися російського впливу

Що ж до Вірменії, то її залежність від Росії є більшою, ніж Грузії та України разом узятих. Росія утримує українські та грузинські території, що дозволяє "відбудуватися" від колишньої метрополії. Але у випадку Вірменії головна проблема – криза Нагірного Карабаху, населеній вірменами колишній автономії Азербайджану. Саме зосередженість Вірменії на карабаській проблемі – головна причина її тотальної залежності від Росії, конфлікту з сусідами, економічної деградації. Але виборча кампанія будувалася навколо інших тем – корупції, відсутності демократії, бідності. І, звичайно, опоненти традиційно звинувачували одне одного в готовності "здати" Карабах. При цьому ніхто не говорив про те, що залежність від Росії це і є залежність від корупції, відсутності демократії та бідності.

Тепер у переможців є простий вибір: або чесно говорити із громадянами про справжні проблеми та втратити владу на чергових позачергових виборах або спробувати відтворити загиблий режим із його авторитарними методами утримання влади. Але і в останньому випадку можна програти місцевим олігархам. Вони нікуди не поділися. Партія одного з них, Гагіка Царукяна, ще недавно ключового партнера колишнього президента Роберта Кочаряна, буде представлена й у новому парламенті. Вона, як і раніше, – друга партія після "партії влади". Зараз Царукян – союзник прем'єра-переможця. Але це рівно до дня розчарування вірмен у своєму новому героєві.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram