Російський військовий експерт і журналіст Павло Фельгенгауер у своїй статті для Нової газети пояснив, чому Росія пішла на ескалацію в Керченській протоці.

У неділю, 25 листопада, бойові катери прикордонної служби ФСБ РФ за підтримки сил Чорноморського флоту атакували і захопили два катери ВМС України — «Нікополь» і «Бердянськ» — які в супроводі буксира намагалися пройти в Азовське море, прямуючи до Маріуполя. За договором 2003 року, який і Москва продовжує вважати чинним, Азовське море і Керченська протока вважаються спільними українсько-російськими внутрішніми водами. Москва стверджує, що у неї є право не пускати туди іноземні військові кораблі, а українські ВМС вважають, що правом на прохід володіють.

Російській владі і держпропаганді довелося неабияк напружуватися, вигадуючи відповідні пояснення того, чому українські катери спочатку довго не пускали в Азовське море, а потім, коли вони врешті-решт вимушено повернули додому, в Одесу (у малих катерів типу «Гюрза-М» тривалість автономного плавання всього 5 діб), російські військові (прикордонники) за відсутності будь-якої зовнішньої загрози відкрили вогонь і поранили трьох українських моряків (за відомостями з українських джерел, поранено шістьох). Українські катери і буксир з екіпажами (чи то 23, чи то 24 особи за різними джерелами) взяли в полон і повели до Керчі.

Річкові катери «Гюрза-М» мають екіпаж у 5 осіб, протикульове бронювання і два бойових модулі від сухопутної БМ-3 «Штурм» на кормі і на носі, кожна з 30-мм автоматичною гарматою, автоматичним гранатометом, кулеметом і протитанковим ракетним комплексом «Ббар'єр-ВК» українського виробництва. По суті, це плавучий здвоєний БМП, здатний вести ближній бій з рівнозначним противником на воді або обстрілювати ціль на березі. І, на мою думку, реальної загрози Кримському мосту або російському тотальному домінуванню в небі і на воді в Азовсько-Чорноморському регіоні ці два суденця самі собою не являли.

Російська сторона стверджує, що заявки на прохід під Кримським мостом не було подано «в установленому порядку», але це не привід стріляти по живих людях. За ті довгі години, що 25 листопада тривало протистояння, можна було, напевно, знайти спосіб забезпечити або прохід в Азовське море, або дозволити їм повернутися в Одесу.

Але в останні роки агресія виконавців стала оскаженілою: дипломати хамлять, кадрові розвідники влаштовують диверсії в європейських містах, льотчики і моряки перехоплюють іноземні кораблі й літаки з ризиком зіткнень.

Наступальне втручання йде на всіх рівнях і у всіх середовищах. [...]

У чому ж причина вибору подібних маршрутів ВМС України? Українці будують у Бердянську морську базу, і для її захисту перекидають побудовані в Миколаєві катери.

У Москві всерйоз побоюються, що в Бердянськ, якщо базу вдасться облаштувати, з дружнім візитом можуть прийти кораблі НАТО, здатні діяти на мілководній азовській літоралі, озброєні потужною ракетною зброєю великої дальності, захищені сучасними комплексами ПРО і ППО. Тоді, наприклад, буде утруднене або неможливе перекидання корветів з ракетами «Калібр» з Каспійського моря в Чорне і Середземне, і назад — через Азов і канал Волга-Дон, що російський ВМФ постійно практикує. До речі, багато бойових кораблів Чорноморського флоту неможливо використовувати в Азовському морі через мілководдя.

Кавказ, Крим, Чорне море, Босфор, бази в Сирії і угруповання в Середземному морі зараз ув'язані в один дуже важливий південно-західний стратегічний напрямок, який має перш за все забезпечити надійну оборону Сочі на далеких підступах — другого, а нерідко основного центру управління країною і збройними силами. А тут ймовірний противник задумав вбити клин в основу всієї цієї стратегії, розгорнувши базу в Бердянську.

В Україні у відповідь ввели військовий стан у ряді областей на 30 днів, і президент Петро Порошенко посилався не тільки на керченський інцидент, а перш за все на розвіддані про ймовірність наступу російських (проросійських) сил на південному фланзі донецького фронту з метою зайняти Маріуполь і Бердянськ.

З літа 2015-го в штабах НАТО і в Пентагоні було чимало дискусій про можливість такого походу з метою пробити так званий «сухопутний коридор до Криму». [...] Не можна виключити, що найближчим часом може початися зимова кампанія щодо остаточного витіснення України з Азовського узбережжя.

Читайте також: Атака в Керченській протоці – репетиція маленької війни?

Мета операції може бути обмежена узбережжям до Бердянська. Або до Мелітополя, Генічеська та Чонгара, якщо сухопутний «коридор до Криму» і справді потрібен. У будь-якому випадку, якщо, звичайно, не дай бог, буде прийнято таке рішення, регулярні російські сили доведеться вводити в бій масовано, особливо в тому випадку, якщо, як в 2014-2015 роках, стануть робити вигляд, що це, мовляв, донецькі ополченці самі наступають, і тому активної авіапідтримки не буде.

До речі, прифронтовий Маріуполь можна порівняно легко обійти і відрізати, але місто потім, можливо, доведеться штурмувати, як Алеппо, з великими руйнуваннями. Втім, у військах є командири з сирійським досвідом і бійців-фахівців зі штурму міст із застосуванням важкого озброєння можна виписати.

Читайте також: Эскалацией в Керченском проливе Россия пытается повлиять на грядущие выборы в Украине, – Волкер

[...] Убивче тотальне ембарго на експорт російського газу і нафти західні лідери не введуть, тим більше взимку, як його ніколи не вводили за радянських часів і з тих же причин — ціновий шок і економічний спад перед виборами нікому на Заході не потрібен.

Українцям доведеться відбиватися наодинці або сподіватися на те, що генштаб ЗСУ помилився, або що в Москві передумають і зимової війни не буде. Або, в крайньому випадку, сподіватися, що західні посередники, після того як війська виконають основні завдання (як в 2015-му після Дебальцевого), допоможуть підписати ще одне перемир'я, на кшталт трьох Мінських угод.

Повний текст читайте в Новой газете

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram