Як витягнути з педагогічного болота "виховну роботу"?! Давайте запропонуємо дітям замість формальних заходів сенси та соціальний досвід.

Є традиційний підхід до оцінки якості "виховної роботи", який базується на кількісних, в основному, формальних показниках (аналізують кількість та широту спектру "проведених заходів", дані про участь якомога більшої кількості учнів у роботі органів учнівського самоврядування, відсоток охоплення учнів об'єднаннями за інтересом, повноту забезпечення участі в різноманітних конкурсах, волонтерських акціях, флеш-мобах національно-патріотичного спрямування, відсутність правопорушень тощо).

І є сучасний підхід, який базується на таких якісних показниках як набуття тих чи інших складових соціального досвіду і відповідно "прирості" в особистісних якостях.

Застосування цього підходу усе ще є скоріше винятком. У цьому випадку "виховна робота" стає перш за все пропонуванням учням сенсів і практик, тож має відстежуватись зміна ціннісних орієнтацій, моральних оцінок подій та вчинків, набуття соціальних компетенцій тощо.

Читайте також: Сповідь особливої мами: про дітей, які всюди й усім заважають

Більшість цих показників можна зафіксувати за допомогою спостереження за дітьми, але треба застосовувати й діагностичні методики (виявлення ціннісних орієнтацій дітей тощо).

Ті "засоби виховного впливу", які працювали в тоталітарному суспільстві не спрацьовують в умовах відчутного послаблення соціального контролю та критичного зниження авторитету старшого покоління взагалі й вчительства зокрема.

Ті методи індоктринації ("втокмачування" в голови будь-якої доктрини чи ідеї, яке не передбачає включення критичного мислення) та маніпулювання, які були характерними для тоталітарного суспільства, є абсолютно неприйнятними для демократичної школи.

У колі первинного соціального оточення (сім’я) дитина засвоює певні цінності та культурні норми, спостерігає способи реагування дорослих на власні дії або дії інших людей тощо. Тож, у соціальне середовище закладу освіти дитина входить уже маючи певні емоційно-ціннісні орієнтири, певне ставленням до навколишнього середовища, неповторне індивідуальне світосприйняття...

Реальність така, що маємо чимало батьків із життєвими стратегіями, в яких, наприклад, цілеспрямована праця є скоріше негативною цінністю. Звісно, такі життєві орієнтири дорослих не можуть не впливати на ціннісні орієнтації їхніх дітей.

Школа надає можливості для вибору життєвої позиції, створюючи більш широкий соціальний простір для випробування нових форм поведінки, нових емоційних реакцій, нового ставлення до дійсності… Тобто саме там дитина може набути нових соціальних аспектів особистого досвіду, здійснити вибір життєвої позиції, перевірка якої може відбуватись тільки в ширшому, аніж близьке родинне коло, соціальному контексті.

Читайте також: Доверчивость, которая убивает: чему учить родителей и детей

Головне, щоб школа створила сприятливі умови для засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду.

На жаль, тривалий час педагоги-практики не звертали належної уваги на соціальний досвід дитини як на джерело саморуху особистості у навчально-виховному просторі школи. У вітчизняній педагогіці цей термін теж досі використовується не часто.

Мова саме про "соціальний досвід", тобто досвід набутий у спеціально організованому середовищі під час навчально-виховного процесу (є ще і "життєвий досвід", який набувається стихійно).

Тож, дбаючи про ефективність "виховної роботи", педагогічний колектив будь-якої школи має перш за все дати відповідь на питання: яким чином справляти цілеспрямований вплив на формування соціального досвіду учнів в процесі навчально-виховної діяльності?

Чи не так?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram