У моєму дитинстві святий Миколай був нелегалом. Він ховався не лише від малюків, яким приносив подарунки, але й від дорослих, які боролися з релігією та націоналізмом. Офіційним його замінником був Дід Мороз, підсилений для певності Снігуронькою. Проте до нашої хати цей сурогат не ходив, і я стрічався з ним лише на різних "утрєнніках" десь під кінець року.

Читайте також: Чому не можна казати дітям, що cвятого Миколая буцімто немає

А Миколай продовжував діяти у своєму подвійному підпіллі, й чемні українські дітки отримували подарунки саме в ніч на 19 грудня. Наступного ранку ми (чемні українські дітки) спочатку впізнавали одне одного за нетиповим для радянської школи запахом мандаринок і вже після того звірялися одне одному "що приніс".

Добрі вчителі вдавали, що не помічають цієї дитячої змови, погані – користатися нагодою нагадати, що Бог і Миколай – "вигадки неосвічених бабусь".

Читайте також: Як святий Миколай проникав до хати?

Часи змінилися – нині Миколай ховається тільки від дітей, та й то лише однієї ночі. Дедалі частіше саме його тепер можна зустріти на площах міст біля ялинок. А остогидлу з мого дитинства "в лєсу раділась йолачка" врешті витісняє "ой хто, хто Миколая любить". 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram