Ненаписаний мемуар. Це російський адмірал Бутаков. Проходжу повз нього, коли буваю в Миколаєві, і згадую історію.

Читайте також: Не стати овочем: декомунізація по-малоросійськи

У 1990 році вчився в педінституті ім. Бєлінського. Випадково дізнався, що визначний російський "революціонер-демократ" зневажав Україну, українців, кримських татар тощо.

Пішов у бібліотеку й перечитав майже всього Бєлінського, зробив виписки дикого українофобського змісту. І почав кампанію за перейменування альма матер.

Першими мене в цій справі підтримали Іван Гайванович і Дмитро Кремінь (майбутній Шевченківський лауреат тоді відредагував мою кострубату замітку-вимогу й опублікував в обласній газеті). Ідея була назвати виш іменем автора "Історії України-Руси" Миколи Аркаса, "грека з душею українця".

Комуністична адміністрація інституту заважала цьому як могла. Якось покликав ректор Байдак і запропонував – цитата – "компроміс". МДПІ перейменувати, але не на честь Аркаса, бо він був "націоналістом", а на честь... адмірала Бутакова. Аргумент був на кшталт – читав Шевченка і писав йому листи.

Я цього не знав і не міг тоді перевірити, чи це так. Але сказав, що це неправильно – міняти одного російського імперця на іншого.

Читайте також: Фундамент для пам'ятника: як громадянському суспільству постати на руїнах колгоспу

Кілька років життя пішло на боротьбу проти Бєлінського. В якийсь момент ім'я "неистового Виссариона" зникло з дошок на інституті. Але пам'ять про Аркаса так і не було увічнено.

Через певний час, коли я не був студентом, уже університет отримав ім'я совєтського педагога Сухомлинського, який не мав жодного відношення до Миколаївщини. Совок переміг.