На мальовничих берегах річки Совка (інша назва Пронівщина) розташувалося колишнє село, а нині компактний мікрорайон індивідуальноі забудови у складі Солом'янського району міста Києва.

Як гідронім річка Совка згадується в грамоті князя Олелька Володимировича (на київському столі – 1443-1455), якою він жалував князя Михайла Юрійовича Половця зі Сквири двором Володимерка обабіч річки Совки. Напевно цей оборонний двір був збудований його батьком – Володимиром Ольгердовичем у 14 столітті. «З Божої ласки князь Київський» був удільним володарем з династії Гедиміновичів, який правив з 1362 по 1394 рік у складі Великого князівства Литовського, Руського та Жмудського». Текст з копії 1568 року подає у своій праці «Опис повіту Васильківського» (1853) Едвард Руліковський.

У 1612 році вже фігурує місцевість Сувки (Сувка), як маєтність домініканського монастиря, що була продана шляхтичу Ярошу Покаловичу. 

У 1618 році поселення придбане Києво-Печерською Лаврою.

Читайте також: Зруйновано останній історичний будинок на Нижньоюрківській вулиці Києва. ФОТО

Лікар Домінік Де ля Фліз у своій праці «Медико-топографическое описание государственных имуществ Киевского округа» 1854 року вказує, зокрема, населення села Совки: чоловіків – 89, жінок – 105. Хат – 20. Серед гір (пагорбів), на яких розміщено поселення, етнограф-аматор згадує 4: Маричинку, Курган, Вотхий Ліс та Лишкову. Також вказує дві малі річки – певно притоки Пронівщини – Солоний Ставок та Рудий Брід. Цікаво описує автор одяг: «Крестьяне и крестьянки лучше одеты нежели в других деревнях, по причине близости Киева. Все носят сапоги».

Лаврентій Похилевич у своій праці «Сказания о населенніх местностях Киевской губернии» 1864 року вказує наступні відомості про поселення: 

«Совки – деревня близ Киево-Лыбедского кладбища. Жителей обоего пола 161. Она разбросана по живописным оврагам, поросшим густым кустарником. Пруд в деревне и при нем мельница принадлежат с 1850 года митрополитанскому дому взамен пруда, отданного кадетскому корпусу. Здесь же находится свечной восковой завод, устроенный в 1837 году бывшим градским главою Ходуновым, а ныне принадлежащий его зятю купцу Н. Н. Балабухе. Совки принадлежали до 1787 года Печерской Лавре, которой и ныне близ деревни принадлежит хорошая пасека».

Той же автор – Лаврентій Похилевич – у книзі «Уезды Киевский и Радомысльский» 1887 подає населення вже у кількості 220 осіб, а також вказує цегельний завод, що належав Чернову. Окрім того, згадує, що «в конце 18 века найден в урочище Трояновщина 13 пуд. меди в 32 кусках по составу коей и по местности специалисты заключили, что там где медь отыскали, в старину был колокольный завод. 

На 1900 рік Совки – казенне село Білогородської волості Київського повіту, у селі дворів 132, мешканців 883 особи, з них чоловіків 436, жінок 447. Головне заняття мешканців – хліборобство. У селі була школа грамоти, три цегельних заводи, що належали Харитону Чиркову, Федору Скворцову та Дмитру Сингаївському, на кожному заводі працювало по 16 робітників, що прибули з Чернігівської губернії. Діяв шкіряний завод, належний Олександру Єрохіну, де працювало 35 чоловіків – 7 місцевих, а 28 прибулих з Чернігівської та Орловської губернії.

З 1923 року Совки в межах Києва. Невдовзі селище відійшло до Київської приміської смуги та до 1933 року були центром сільської ради і лише 1933 року були остаточно підпорядковані місту.

Село заселене до 1930-их років було вздовж нинішніх вулиць Крутогірної та Каменярів. Крутогірна з’єднує дві частини села – обабіч річки Совки (Пронівщини) – які ми вже бачимо на мапі 1842 року. Проте більшою та основною частиною була правобережна південна сторона Совок. Зараз саме там зосереджена стара забудова царських часів орієнтовно кінця 19-початку 20 століття, але здебільшого початку 20 століття. Тоді, як і в інших приміських селах, таких як Горенка, Михайлівська Борщагівка, зростала заможність деяких господарів, що дозволило їм збудувати муровані (обкладені цеглою дерев’яні зрубні) будинки. Таких я нарахував 5 у Совках і вони, здебільшого, розташовані в основній частині села на правому березі. Один будинок царських часів стоіть і на лівому березі, хоча назагал уздовж вулиць Рибної та Червоної ділянки забудовані у 1930-их якнайраніше.

Оточена балками (одна з них так і зоветься Совська – інша між цвинтарем і селом, де прокладається новий шлях до аеропорту «Жуляни») правобережна основна частина має своїм хребтом-осердям вулицю Каменярів, яка тримає всю вуличну структуру колишнього села.

Читайте також: Чим приваблюють туристів два закинуті будинки у Пущі-Водиці. ФОТО

Громадським центром є перехрестя Крутогірної та Каменярів зі 121-ою школою, зведеною у 1936 році з пізнішою добудовою та парком з монументом загиблим у ДСВ односельцям. Тут же сучасна дерев’яна церква. Зважаючи на невеликі розміри та малу кількість населення, Совки до 1910-х років не мали власної церкви. Приписна каплиця, перетворена згодом на Покровську церкву, виникла близько 1911-12 років. Зруйнована була у 1960-х роках.

Орієнтовно початок 20 ст. Вулиця Крутогірна

«Сільський брандмауєр» свідчить, мабуть, про межування з сусідньою ділянкою

Дерев'яна традиційна хата, 1-а третина 20 ст. на Крутогірній

121-а школа, збудована 1936 року

Правіше – добудоване післявоєнне крило

На Яблуневій вулиці теж заховалася під яскравим пофарбуванням хата початку 20 ст. з характерним муруванням

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Вулиця Каменярів – центральна вулиця Совок. Традиційна хата 2-ої третини 20 ст., обкладена цеглою пізніше

Традиційна хата 2-ої третини 20 ст.

Вплив старих прийомів на пізніші зразки традиційної забудови. Будинок кінця 1940-1950-их з одним кутом викладеним з старої жовтої цегли (мабуть повторно використано)

Традиційна хата орієнтовно 2-ої третини 20 ст.

Будинок початку 20 ст.

Причілок будинку початку 20 ст. виходить на Сумську

Традиційна хата 2-ої третини 20 ст.

Новий шлях, що будують у балці малої річки – притоки Пронівщини, між основною частиною села та кладовищем з острівцем забудови на вулиці Колоскова

Крутогірна вулиця у бік центру Совок

Єдиний знайдений будинок царских часів, ймовірно початку 20 ст. у меншій частині на лівому березі річки Совки (Пронівщини).

Рибна вулиця забудована у 1930-их рр. Назва пов'язана з рибним господарством на ставках, заповнених у 1930-их для радгоспу «Совки»

Традиційний будинок 2-ої третини 20 ст.

Вулиця Луганська відрізана від колишнього села проспектом Валерія Лобановського.

1854. Домінік П’єр де ля Фліз

1842

1918

1943 (радянська)

1947

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram