Більш за все критиці громадськості піддається влада загалом. Так, наче влада – це щось окремішнє від суспільства та норм і правил, які громадськість толерує. До прикладу, багатозначне «всі вони однакові – прийшли до влади, щоби красти» – це ж не тільки прояв ненависті. Це і дозвіл, констатація реальності, з якою громадяни згодні.

Читайте також: Вони мають нас за недоумків: метод африканського спаму в українській політиці

Найбільшою недовірою, згідно опитуванням, обдарована Верховна Рада. От так от. Знову загалом. Не партії, не групи, не крила, а вся інституція. І громадянам байдуже, що половина з народних обранців є тими самими «крєпкими хозяйниками», яких вони обирають за гречку чи премію на містоутворюючому підприємстві.

Парадокс полягає в тому, що декларуючи прагнення жити у вільному демократичному суспільстві, українці досі користуються радянською системою координат з її колективною відповідальністю; сприянням самонавіяної бідності, як ознаки належності до гегємону; зневагою до особистостей; та невірою у принциповість позиції, яку людина відстоює публічно.

Читайте також: Порожній ринг: чому нам потрібні дебати кандидатів у президенти

Хочете дізнатися, коли Україна подолає цивілізаційну кризу та остаточно вирветься з постколоніальної ери? Коли громадянин навчиться нести відповідальність за тих, кого обирає. А також звикне задавати предметні питання конкретним винуватцям. Коли, як в Сполучених Штатах, українські виборці будуть говорити: «Це питання, цей законопроект, висунутий такими то депутатами, підтриманий такою то партією, провалили такі то (партії, депутати, органи влади)» і робити з цього електоральні висновки.

Без відповідального громадянина та виборця не може бути відповідальних політиків та вільних демократичних виборів. Доведено мажоритарною в Україні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram