Ми для кожного є вогниками. І цілком природно, що якоїсь миті одне одного запалюємо. Людина хапається за влучну фразу, за мистецький витвір, за красиву пісню, за сміливий крок. І якийсь час живиться. Або ж цей елемент натхнення може час від часу про себе нагадувати і спрямовувати.

Читайте також: Поліпшити самооцінку: як не піти хибним шляхом

Але, мабуть, було б ілюзією очікувати, що люди, які стали прихильними до того чи іншого твого кроку, будуть прихильними завжди або приділятимуть свою увагу надалі максимально постійно. Кожна людина, даючи комусь свій час, не робить це для об'єкту цієї уваги. Вона робить це для себе. І вона буде "поряд" настільки довго, наскільки їй це треба.

Тому помилково для людей, яким час від часу вдається ставати джерелом цього натхнення чи енергії, ставати надмірно залежними від уваги зі сторони. Така увага є свідченням лише того, що твоє творіння ще комусь помогло. Це ніяк не має вивищувати тебе з-поміж інших, але стає свідченням, що в певний час ти був у резонансі із простором настільки, що створив своєрідне розширення резонансу.

Читайте також: Потребуємо більше віри – чому й у що саме

Так, це є одним із правильних проявів творчої реалізації. Але за ним має йти новий рух вперед і нові спалахи. Або й навіть якщо без них. Тоді людина стає непрогнозовано цікавою. Але якщо стала такою, що не гріє, то це цілком нормально і для того, хто за нею стежив, і для неї самої.

Ніхто нікому нічого не винен і нічого не обіцяв. Кожен просто як нічний метелик летить на світло одне одного.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram