Новорічного вам настрою, друзята. Як доріжете й наїстеся олів’єшок – та надумаєте зазирнути у фейсбук, то ось вам історія ))

Чебурашка і мовне питання.

У дитинстві, подивившись мультик про Чебурашку, я прикипіла душею до цього персонажа. Я ходила по магазинах іграшок і марила, щоб мені купили Чебурашку. На жаль, тоді індустрія не додумалася робити іграшки з мультиків, то ж справжнього Чебурашку я не знайшла (він з’явився у магазинах через 30 років), але придумала йому заміну. На полиці сидів сумний собачка, але не стандартний на чотирьох лапах, а стоячий, вертикальний, як людинка, як Чебурашка. Він мав довгі вушка. Може то був прототип спаніеля - та для мене він став Чебурашкою. Я провела з ним усе своє дитинство. Називала ніжно Чебчик. Куди б я не їхала, він їздив зі мною. В дитинстві я була дуже несмілива. Забивалася в куточок і ховалася від зовнішнього світу у свій світ з тим Чебурашкою, і нам удвох було добре. Якось мама, відправивши мене на літо до бабусі, забула покласти в сумку мого друга. Прийшлося їй слати мого Чебурашку мені навздогін посилкою, бо я ревла без упину, поки він не приїхав…

Пройшли роки. Уже в наш час (щоправда, до війни), я, шукаючи рингтон на свій телефон, випадково натрапила на голос Чебурашки: «Прівєт, ето Чєбурашка! Ти что в мєня не вєріш? А я в тєбя вєрю. Ти только нє кладі трубку, іначє у тєбя вирастут такіє же большіє уші, как у мєня».

Мене накрила хвиля емоцій. Я ніби повернулася в солодке дитинство. Закачала цей рингтон і багато років він смішив моїх додзвонювачів. Іноді я й сама для себе вмикала той мультяшний голос і слухала для підняття настрою.

Відбувся Майдан. Почалася війна. Я припинила перепощувати в соцмережах всі російськомовні матеріали. Стала купувати лише україномовні книжки. Втягнулася в боротьбу за панування української мови в публічному просторі України. Викинула зі свого дому всі російські товари. Лише з рінгтоном «Прівєт, я Чєбурашка…» не могла розлучитися.

Я відчувала певний дискомфорт від його російськості – тож я вирішила його українізувати. Звернулася до друзів-акторів, і ті пообіцяли озвучити. Звернулася до друзів-музикантів – і ті пообіцяли надати студію для запису. Та справа з різних причин зривалася.

Все більше людей мені стало дзвонити, та всі, почувши російський голос у трубці, дивувалися, чи туди потрапили. 
– Пані Ларисо, що за російське неподобство у вас у трубці говорить?
– Чому одразу неподобство? – огризалася я. – Як російська, то одразу й неподобство?

Читайте також: Мовне питання в інтерпретації кандидатів

Більш миролюбним я відповідала примирливо:
– Потерпіть, він мені дорогий, я в процесі його українізації.

Час ішов. Але справа українізації не зрушувалася з місця. То актори були зайняті, то студія. Та я все вірила, що от-от…

Час ішов. Мій дискомфорт теж ріс, та я не бажала розлучатися з моїм Чебурашкою. Я продовжувала тішити себе думкою, що скоро зорі все ж таки зійдуться і я перероблю його українською.

– Що тут такого, що в мене в трубці російський рингтон – впиралася я на нові зауваження. – Це мій особистий простір. Я ж не пускаю свого Чебурашку на всю Україну. Це ж у моїй трубці. Відчепіться.

Або казала:
– Це зайвий доказ, що в мене немає фобії на російську мову.

Або так:
– Так, я борюся за українську мову навколо, а моя трубка нікого не стосується.

Чи так:
– Можете мені не вірити, що я щиро відстоюю мову, ваша справа, мені цей рингтон дорогий, чому я повинна під вас підлаштовуватися?

Я огризалася. Хоча сама ж відчувала дисонанс, тому й для себе давно вирішила, що Чебурашку треба переробити українською, просто все не виходило.

Летіли місяці за місяцями. Справа не рухалася. Та я вірила, що мені все одно вдасться. Якось дійшло до того, що мені один хороший Народний депутат запропонував оформити мене до нього помічником, щоб я мала постійну перепустку до ВРУ, але за однієї умови, що я приберу це російське неподобство зі своєї трубки.

Я вирішила зробити останній ривок. Знову домовилася з акторкою та зі студією – вони знову пообіцяли і знову все зірвалося. Та ще й фахівці мені сказали, що рингтон треба буде запустити в Київстарі, де я обслуговуюся, а це буде дуже важко оформити. Треба зареєструвати авторські права, тощо… Назвали ціну, скільки це все коштуватиме…

І тут я зрозуміла. Це кінець. Я носилася з тим російськомовним рингтоном, стала відчувати певний дискомфорт від нього, але трималася як за соломинку лише тому, що мала надію, що в мене вийде його українізувати. У той момент, коли я зрозуміла, що НАДІЇ НЕМАЄ, принаймні, я не зможу це самотужки зробити – прийшла рішучість. Я ВПЕВНЕНО відімкнула російський рингтон зі свого телефона. Не було змісту за нього чіплятися далі.

З цієї історії я дійшла ВИСНОВКУ.
ПЕРШЕ. Розумію, як російськомовні чіпляються за свою мову і впираються, все життя нею проговоривши. Я так чіплялася за свого Чебурашку.
ДРУГЕ. Я чіплялася і вони чіпляються, бо МАЮТЬ НАДІЮ, що все ще повернеться якось так, що у них вийде проскочити зі своєю мовою і без української. Вони тягнуть, як тягнула я, САМЕ ЧЕРЕЗ НАДІЮ.
ТРЕТЄ. Коли я сама себе годувала надією, то російськомовних у нашій країні годує надією ВЛАДА. Вона постійно дає їм зрозуміти, щоб і без української мови все буде добре – вони зможуть обійтися.

Читайте також: Після важливого акту релігійної деокупації України наступним актом має бути мовна деокупація 

НУ І НАЙВАЖЛИВІШИЙ ВИСНОВОК.
ЧЕТВЕРТЕ. Питання з українським простором вирішиться вмить, якщо влада централізовано і рішуче дасть зрозуміти всім, що надії обійтися без української мови – НЕМАЄ. Не зможуть російськомовні обходитися без української мови в країні Україна. Крапка. Може це й звучить зараз дуже брутально, але так зробили всі країни. Там НЕМАЄ НАДІЇ обходитися без державної мови. А в нас таку надію постійно стимулює влада. Влада повинна сказати: «Можете свою мову, як Чебурашку, посадити вдома на диван і любуватися нею скільки душа забажає, любити її, плекати, чи носити в сумочці з собою і зазирати до неї, як вона там, АЛЕ в ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ, будьте ласкаві, - УКРАЇНСЬКА і не інакше». Як тільки російськомовні зрозуміють, що НАДІЇ ВІДВОЛИНИТИ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ В НИХ НЕМАЄ – мовне питання в країні одразу вирішиться.

Бажаю в Новому році, щоб нарешті обрана влада відважилася НЕ ЗАГРАВАТИ з антимовними громадянами, припинила дарувати лженадію, заявила про чітку позицію і проявила рішучі дії – в публічному просторі українська мова. Бажаю, щоб мовне питання закрилося – і ми всі, зітхнувши, об’єдналися в побудові української України.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram