Що таке партнерські стосунки? Де лежить оце "ми"?

Уявлення про "ми" дуже часто обмежується спільними фоточками на аватарці, публічними признаннями в любові, інстаграм-сторіз з відпустки.

Рідше, коли "ми" – це про партнерство, взаємну підтримку, включеність, повагу. І під партнерством я не маю на увазі розділити спільний побут чи проживання.

Бо можна жити разом, і скинути на партнера повністю функцію забезпечення. Або побуту. Або налагодження стосунків. Або логістику. І вважати, що це партнерство і "поділ обов'язків". 

Часто поділ обов'язків обертається на повне нерозуміння того, за що відповідає партнер і на завчену безпорадність. 

Вийшовши зі шлюбу, я з жахом усвідомила, що поняття не маю, як платити за рахунками. Мій колишній чоловік, наприклад, досі не може нічого зробити щодо дітей без нагадування. Ну, тобто, щоб він записав кудись дитину чи ще щось зробив, я маю перед тим рази три потелефонувати і нагадати. А якщо не нагадаю, то "ой, забув".

Це – не партнертво. Не у тому прекрасному значенні і втіленні, у якому воно може бути. Бо поділ обов'язків дуже часто обертається на повне відмежування від них і повне нерозуміння процесу. "Якщо ти мужик, то заробляй більше!" – наказує анекдотична жінка, яку не хвилює, може цей "мужик" заробити чи ні. "Твої діти – ти і розбирайся" – каже анекдотичний чоловік, відмежувавшись від питання проблем дитини у школі, і відкуповуючись перед дітьми грошима. Або за роки спільного співжиття ні разу не взявши швабру до рук.

Читайте також: Поради психолога, як поліпшити стосунки після 10 років шлюбу

"Любий, ти помітив, що за весь час проблем із дитиною ти ні разу не підтримав мене бодай психологічно? Ти уявляєш, що валиться на мене хоч приблизно?"

"Таке життя". 

Вперше про можливість стосунків я подумала роки за два після розлучення. До того сама ідея навівала на мене жах, тож я відмежувалася від зближення і уявляла, що єдині стосунки, які мені б підійшли: співжиття у комуні з подругою. Подруги довкола хором перемикалися з чоловіків на жінок, хоча до того я б у житті не здогадался, що вони не-гетеросексуальні. У кожної за спиною шлюб, діти. І втома. Безмежна втома від того формату стосунків і партнерств, які вважаються прийнятними в Україні. А я такого не хотіла, я звідти щойно втекла. Не уявляла, як жінки можуть ходити в шлюб по 2-3 рази.

Але трапилася нагода впродовж дня спостерігати за знайомим сімейством зі Штатів, і це враз відкрило ту істину, що все може бути інакше! Що чоловік може доглядати дітей, а жінка робити кар'єру, і при цьому мати злагоду і мир в сім'ї. Це було свідоме і виважене рішення – зробити ставку на жінку, і за двадцятирічний "пробіг" не схоже, аби хтось про це рішення пошкодував (принаймні, ззовні це виглядало так). Спостергіаючи за їх ніжністю і взаємною включеністю, я вперше відчула, чим може бути "партнерство".

Але найбільшим моїм шоком і відкриттям було те, коли людина, яку я таки підпустила до себе, сказала в якийсь момент: "Ми з цим впораємося". Ми, розумієте? Я довго не могла повірити, і десь рік вперто розгрібала свої проблеми сама, не вплутуючи іншу людину. 

Але він все одно був поруч.

Ми це розгребемо, здолаємо, впораємося. Що б це не було. Які б життєві труднощі не спіткали, я чула, що поруч зі мною людина, яка говорить "ми" у тяжку хвилину. Це "ми" – це не про публічні вияви і не про спільні фоточки з пляжу. Це про відчуття, що у тяжку хвилину я не буду одна.

Читайте також: Чому ми постійно шукаємо проблеми і як позбутися цієї звички

Це відчуття спричинює просто вибух в мозку. Раніше я навіть допустити не могла, що в принципі є така опція як "розділити тягар". На розділення фінансової ноші фантазії вистачало, побутової – теж, але щодо спільного долання труднощів – ні. А, виявляється, он воно як буває. І тепер для мене це і є партнерство. Яке дає сили і сміливість рухатися далі. Той тип стосунків, до яких має прийти сучасний світ, де жінка здобула самостійність і можливість заробляти, а у чоловіка не падає корона коли він займається готуванням і прибиранням.

Експлуататорська модель пережила себе. Експлуатувати партнера ("я тобі гроші – ти мені побутове обслуговування", "я тобі шубу –ти мені піс*чку") уже взагалі не на часі. На часі – емоційна підтримка, на часі – сумісне долання викликів. Коли це більше ніж дружба, коли ви єдиний фронт і не використовуєте одне одного. От у такому форматі воно може бути. А не у спробі декого натягнути древні моделі взаємного використання на сучасну сім'ю. Бо це вже не спрацює, час вийшов. 
І ура.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram