Хто і навіщо йде на вибори. Роль кандидатів, що не входять у стандартні схеми
Реєстрація кандидатів на пост Президента України підходить до свого завершення. Більшість потенційних учасників вже подали свої документи для реєстрації, але чимало вичікує останнього моменту. Загалом, вже ясно, що кандидатів буде багато – кілька десятків. І вже зараз можна виділити кілька основних груп згідно до критерію мотивації участі у виборах.
Перша відносно невелика група – це «основні кандидати». Тобто ті, кого (на даний момент) соціологи включають до рейтингів на високих позиціях, і хто сам все це сприймає досить серйозно. Загалом, у даній категорії все обертається приблизно довкола шести прізвищ. Всі ці кандидати виражають явні президентські амбіції, які підтверджують як активною агітаційною кампанією, так і взаємною війною компроматів.
Читайте також: Стадний інстинкт грає на руку кандидатам у президенти: як вберегтися від маніпуляцій
Друга (значно більша група) – це численні «технічні кандидати», яких у кампанію «завели» більші гравці з тим, аби вони грали свої «ролі» у їхніх «партіях». Що можуть «технічні кандидати» і чим можуть бути корисними для «старших товаришів»? Перелік їх завдань – різноманітний. По-перше, це участь у формуванні виборчих органів. Тих же виборчих комісій. По-друге, це дискредитаційні кампанії. «Технічний кандидат» може себе не обмежувати у критиці визначених політиків. По-третє, це, звісно, можливість відібрати голоси у відомого політика завдяки співпадінню з ним або ідеологічному, або іміджевому.
Відрізнити «технічного кандидата» не так просто. Але, очевидно, якщо раптом якась відома особистість виявляє політичні амбіції, раптово десь знаходить гроші на кампанію, починає концентруватися на критиці відомого політика або починає «дублювати» його політичний імідж – це привід задуматися.
Ну і ми дійшли до найсвоєріднішої третьої групи, у якій об’єднані кандидати, цілі яких, очевидно, лежать за межами лише цих президентських виборів.
З одного боку, це численні лідери політичних партій. Або нових, або відомих, і вони йдуть на вибори для того, аби закріпити за собою електорат, або його розширити. Дехто, як Р. Безсмертний, розкручують власну нову партію. Дехто, як Р. Кошулинський, покликані об’єднати весь націоналістичний електорат довкола партії «Свобода».
Але і в цій групі виділяються політики, чиї цілі, очевидно, є більш далекосяжними. Приміром, А. Садовий, висуваючись на пост президента, планує не просто закріпити за собою лідерство в «Самопомочі», або відібрати у когось голоси. Ні, він, схоже, має далекосяжні плани на парламентську кампанію, за підсумками якої хоче очолити «демократичне та ліберальне» крило вітчизняного парламенту. Принаймні, на такі розмисли наштовхує його риторика та кампанія. Садовий, схоже, вичікує, коли більшість актуальних лідерів на цьому фланзі «анігілюють» один одного у передвиборчій боротьбі. І тут на перший план вийде він – з «об’єднуючими» гаслами та миролюбною риторикою.
Ну і як тут не згадати про найзагадковішого учасника президентських перегонів- С. Таруту, що не так давно розгортав надзвичайно активну рекламну кампанію по всій Україні. Амбіції у колишнього глави Донецької облдержадміністрації, очевидно, найсерйозніші, хоча вони і навряд чи якось пов’язані з президентськими виборами. Зокрема, не так давно циркулювала інформація про те, що Тарута проводив переговори на предмет об’єднання з Ю. Тимошенко та А. Гриценком. При цьому, його цікавила спільна участь у парламентських виборах із перспективою участі у формуванні уряду та, очевидно, зайняття посту прем’єра. І не можна сказати, що ця ідея не близька будь-якому з провідних кандидатів у президенти, адже Тарута має кілька переваг. Він – технократ, а, отже, не буде псувати чужі «розклади», він – представник «Сходу», а, отже додасть парламентській коаліції легітимності у тих краях. Але, схоже, він вирішив, що найкращий спосіб проведення переговорів – проведення їх уже у стінах парламенту за підсумками виборів, для чого треба на них перемогти, а тому парламентську кампанію варто починати вже зараз. Що, власне, він і робить. Зрештою, ресурси в нього, очевидно, є.
Читайте також: Чого насправді хоче перечісний виборець
Таким чином, як бачимо, більшість кандидатів беруть участь у виборах президента з різними задачами. Одиниці – сподіваючись перемогти. Десятки – заробити на цих перших трохи грошей. Ну і ще особлива групка плете власні розклади на майбутні вибори.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки