Трохи "сирого" робочого матеріалу для майбутньої книги: ділюсь.

Здатність перемикати себе між різними полюсами поведінки – одна з важливих ознак адекватності людини, її адаптованості до життя. Я б сказав, дорослості – не в сенсі віку чи занудства, а в сенсі відповідності викликам реальності. 

Це може проявлятися на найпростіших логічних рівнях – оточення/поведінки. У лексиці, в одязі. Приміром, у рідному селі доречна місцева говірка, в той же час у різношерстному міському товаристві вона може виглядати дивною. Те, як вдягаємось до спортзалу, навряд чи підійде для храму. І навпаки. Як сказала колись моя колега, "ну не піду ж я на бюджетну комісію у футболці з тигром".

– Колись чиновник із багаторічним стажем поділився: пішовши з держслужби, відчув полегшення, бо тепер можна вільно гуляти ввечері у спортивному костюмі з собакою. Як на мене, цього не забороняв узагалі-то робити і статус держслужбовця... Ось вам приклад "застрягання" в одній позиції.

Читайте також: "Думайте про погані часи як про погану погоду", та ще три життєві поради від літніх людей

Вільний рух між "полюсами життя" ще важливіший на вищих логічних рівнях – здібностей, цінностей, самоідентифікації.

Приміром, це – здатність спокійно сприймати різні періоди життя: свого власного і колективного. Без дитячого затуляння очей на "небажані періоди". Від того вони нікуди не зникають, а людина з заплющеними очима виглядає дивно. 

– Згадав, як мама приносила з дитячої бібліотеки, де працювала, книжку, де ручкою було старанно вимарано якесь одне й те саме слово на різних сторінках. Вона пояснила: це слово – Хрущов. Колишній лідер СРСР після добровільно-примусової відставки в 1964 певний час був "під табу".

Не хотів би, аби мої діти колись побачили в якійсь книжці інші викреслені прізвища – відповідно до "віянь часу". Все, що було – було. А отже, підлягає осмисленню. 

Усвідомив для себе одну з відмінностей людей розумних і глибоких – від примітивних і недалеких. Перші чітко розповідають про себе і досить обережно дають оцінки якимось загальним речам, явищам, надто – не зі сфери своєї діяльності. Другі – мало говорять про себе (або говорять на найнижчих логічних рівнях – що їв, що пив) і надзвичайно багато – про інших. А надто – про різні абстракції. Причому чим далі певна тема від їхньої сфери діяльності й стилю життя – тим об'ємніші й категоричніші думки висловлюються. Тобто про себе коротко: "Все по-старому, оце на базар вибрався, загранпаспорт на Польщу роблю..." Зате про Томос – слухати-не переслухати.

Думаю, кожен із вас знає багато таких людей.

– Один із показників особистістного розвитку я сформулював би так: "Про своє – конкретно, про чуже – обережно". Чітке проживання, проговорення, осмислення власного досвіду (що відбулось? чого це мене навчило?)  і водночас об'ємний погляд на реальність поза собою.

–  Розумний вчиться у життя. Тобто події життя для нього – наочний навчальний матеріал. Менш розумний – вчить інших. ("Я б на вашому місці..." – "А на своєму?").

– Вчити інших можна і варто. Але найкраще це робити саме на власному досвіді. ("І тоді я зрозумів...").

– Висновки з власного досвіду – найдефіцитніший вид контенту. 

Інформаційний простір забитий порожніми абстракціями, переписаними думками з чужих книг і власним досвідом без висновків. Люди просто розповідають про події, що відбулись. Без "сухого залишку" висновків.

А події та досвід – це різні речі. "Він багато пережив" і "в нього великий досвід" – поняття не тотожні. Можна пережити багато і нічого не зрозуміти. Просто так склалося життя, що настраждалась людина.

Досвід – це не про страждання, це про осмислення, "перетравлення", перетворення подій на уроки. Саме тому двоє людей можуть пережити однакові події й зробити абсолютно різні висновки. І піти в житті зовсім різними шляхами.

"І тоді я зрозумів..." – одна з найдефіцитніших фраз. І дуже корисна.

– ...В одному з міст у краєзнавчому музеї нещодавно відкрилась виставка підстаканників. Тих самих, з поїздів, у яких цілі покоління пили і п'ють чай. Назва виставки: "Він душу зігрівав у дорозі: історія підстаканника – історія країни".

Гарно звучить.

Але інколи підстаканник – це не історія, а просто підстаканник.

– Неважливо, який текст диктувало життя. Важливий твій текст "на виході".

Читайте також: 11 настанов, яких успішні люди дотримуються щодня

Саме тому одне з завдань, яке поставив собі на 2019 рік, – це періодично замислюватись, відслідковувати і вчитись розрізняти: де доречніше говорити, а де – мовчати. Адже Бог дав нам свободу і в тому, і в іншому. 

"Багато разів я шкодував про сказані мною слова, але жодного разу не пошкодував про своє мовчання", – написав хтось із античних мудреців. Так-то воно так, але про не сказані вчасно слова, які перетворились чи на соматичні хвороби, чи на заритий у землю талант, – теж можна і варто шкодувати.

Дай Боже мудрості розрізняти. Бути доречним і доцільним як у словах, так і у мовчанні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram