У столиці Фінляндії практично немає безпритульних, які сплять на вулицях міста. А все завдяки новаторській урядовій програмі.

На виході з центрального залізничного вокзалу в Гельсінкі перед очима постає незвична картина: повна відсутність безхатченків і жебраків.

"Зі свого дитинства я пам'ятаю, що в парках і лісах спали сотні, навіть тисячі людей, – розповідає заступник мера Гельсінкі Санна Весіканса. – Цього більше немає. У Гельсінкі немає вуличної безпритульності".

Протягом останніх 30 років боротьба з безпритульністю була в центрі уваги роботи всіх урядів у Фінляндії. 1987 року в країні налічувалося понад 18 тисяч безхатченків. А вже на кінець 2017 року – 6 600.

Читайте також: Как они это делают: в Финляндии перерабатывают 99% мусора

Більшість з них мешкають з друзями, родиною або в місцях тимчасового проживання. Лише дуже невелика кількість ночує просто неба.

Як фінам вдалося вирішити цю проблему?

З 2007 року в країні працює національна програма Housing First ("Спочатку – житло"). Простіше кажучи, людей, які опинилися на вулиці, уряд забезпечує постійним житлом. Їм також надають іншу необхідну допомогу та підтримку, зокрема, наркозалежним допомагають отримати освіту або знайти роботу.

Томас Салмі – один з таких людей. Коли йому виповнилося 18 років, довелося покинути дитячий будинок, і хлопець залишився без даху над головою. Далі були три роки на вулицях Гельсінкі, де середня мінімальна температура в лютому -7С.

"Коли ви втрачаєте все, проблема житла не має жодного значення, – говорить він. – В голову лізуть думки про самогубство. Тут взимку дуже холодно. Якщо ви спите на вулиці, то можете померти".

Два роки тому Томас отримав власну квартиру у великому комплексі, яким опікується Гельсінський інститут дияконис (HDI), одна з кількох неприбуткових організацій, що надають житло безпритульним фінам. Зараз йому 24, за його словами, HDI допоміг йому повернутися до нормального життя. Життя на вулиці супроводжувалося зловживанням алкоголем. Тепер Томас дозволяє собі випити келих лише на вихідні.

Томас Салмі

Програма "Спочатку – житло" – безумовна. Навіть у тих, хто не вирішив свої проблеми з наркотиками і алкоголем, житло не відбирають, доки вони взаємодіють з соціальними працівниками. Орендну плату покриває державний житловий фонд, більше того – житло залишається за людиною до кінця життя.

"Вони сказали, що це мій дім", – розповідає Томас. – Я запитав – а якщо хтось скаже мені "нам потрібен цей будинок, і ви маєте йти?" Однак вони пояснили "ні, це ваш дім, ви можете робити все, що забажаєте". Маючи постійне житло, я можу спробувати побудувати все інше – роботу, навчання, сім'ю, друзів. Коли ви живете на вулиці, про це не може бути й мови".

HDI має 403 квартири в Гельсінкі та сусідньому місті Еспоо. Мешканці збираються разом у спільній кухні, щоб приготувати обід та поспілкуватися у лаунж-зонах. Працівники соцпідтримки – завжди поруч.

64-річна Піа Розенберг отримала житло 2014 року, до цього вона два роки жила на вулиці.

"Мені це підходить, тому що я мають алкогольну залежність, а мені дозволяють пити в своїй кімнаті, – розповідає вона. – А якщо мені потрібна допомога, я її отримую. Бути безхатченком – сумно".

Піа Розенберг

Читайте також: Финский детский садик, или Волшебное место для самых маленьких. ФОТО

Однак, чи правильно забезпечувати житлом без жодних зобов'язань людей, які не відмовилися від алкоголю або наркотиків? Заступник міського голови Гельсінкі Санна Весіканса вважає, що боротьба з безпритульністю та жебракуванням є не лише моральним обов'язком, але й допомагає заощадити кошти в довгостроковій перспективі.

"Ми вже знаємо, що це має сенс. Адже, якщо безхатченки мають серйозні проблеми зі здоров'ям, їх лікування "обходиться в копієчку". Ми просто не можемо дозволити собі, щоб люди помирали на вулицях нашого міста просто неба. Ми не хочемо жити ні у такому суспільстві, ні у такому місті".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram