Станом на сьогодні ситуацію в українському суспільному просторі добре описує старий анекдот про діалог двох одеситів, що полетіли у космічному кораблі: 

– Моня, приборы!!!

– Сто двадцать!!!

–Шо?, – «сто двадцать»?!!!

– А шо, – «приборы»?!!!

Ми знаходимось у стані кризи стосунків, причому вже десь у фазі суспільної деградації. Ми вже не хочемо розуміти одне одного. Ми не можемо порозумітись і дійти згоди щодо елементарних побутових речей, починаючи від утримання від розкидання сміття, створення ОСББ, закінчуючи розумінням того, що є закон та держава.

Читайте також: Стадний інстинкт грає на руку кандидатам у президенти: як вберегтися від маніпуляцій

Нами керує тотальна зневіра у все людське. Ми можемо вважати за необхідне дискримінувати людей, наших співгромадян за мовною або національною ознакою. Радісно виставляємо у мережах пости щодо того, що «можемо допомогти зібрати речі». Ви це серйозно? Ви готові допомогти зібрати речі таким саме людям, як і ви самі? Може, ще й табори зі знищення «не таких людей» організуєте?

А дитина, яку випхали на мороз посеред лісу з маршрутки, якою не такою була? Яка в неї не така була віра, мова чи щось інше? Скільки випадків того, що нам байдуже до решти людей, які потерпають, непритомні лежать на вулицях та помирають без допомоги...

Все починається та закінчується на розумінні того, що ми робимо в одному соціальному просторі. Не ми обираємо собі сусідів, що поводять себе немов дикуни. Не ми обирали собі місце де народились, проте ми обираємо як тут жити, за якими правилами. Не ми обираємо свою національність, рідну мову чи колір шкіри. Проте ми обираємо спосіб захисту себе та своєї родини. І щодо мене особисто, не раджу допомагати мені із збором речей. Свій простір я буду захищати до останнього патрона.

Ми вичерпали до останку ту модель суспільного устрою, яку вважали за придатну для життя і розвитку. Ту, що описали у документі «Конституція України», відверто скопіювавши модель стосунків між людьми з радянської конституції, та запровадили у своє життя в 1996 році. Вона себе вичерпала. Ми чесно будували український світ за тими уявленнями про владу, народ, суспільство та інші важливі речі, без яких немає держави Україна. Ми збудували ту економічну модель стосунків між людьми, результати якої бачимо у своїх гаманцях.

Дарма багато з нас її не читали, бо певно, може раніше прозріли…

Суспільство починається там, де різні люди знаходять для себе одну мету та починають виконувати спільну роботу, під час виконання якої шукають порозуміння та напрацьовують механізми взаємодії. Стосунки між людьми виробляються у певні правила поведінки в тих чи інших ситуаціях, і лише потім ті правила формалізуються у вигляді перенесених на папір законів, конституцій, меморандумів, декларацій тощо.

Будь-які кодекси та закони закріплюють вже існуючий порядок взаємодії людей, традицій та уявлень про добро і зло, моральність поведінки та справедливість. Штучність, неприродність законів призводить до їх відторгнення та невиконання.

Саме тому усім бажаючим розбудувати Україну хочу побажати віднайти модель того буття, якого прагнуть всі люди, що живуть на українських землях незалежно від мови, віри, національності. А те буття, природнім чином, вже змінить закони, ідеологічні установки, партійні приналежності та інші мало суттєві у щоденному житті/побуті людини речі.

У якості прикладу такої моделі, можу запропонувати уявити суспільно-політичну формацію з державними функціями захисту території, забезпечення роботи судів за принципами відмінними від «совкових» (наприклад за «британським правом»), соціальним забезпеченням потреб освіти та медицини. Вільним економічним простором в межах сучасної України, де без дольової участі громадянина неможливо вести економічну діяльність та володіти нерухомістю. Відкриту для всього світу та інтегровану до світових виробничих ланцюгів.

Така модель устрою стосунків здатна забезпечити безпечне, забезпечене життя «простої людини» у просторі справедливості (рівності перед законом).

Читайте також: Вибори президента України-2019, як ментальний перепис населення

Відрив від «руського міра» полягає не стільки в мові та вірі, скільки в інакшому устрої суспільного та щоденного життя людей.

Людей, що живуть в сьогоднішній Україні, не треба повчати, навчати чи пере/виховувати. Вони прагнуть простору для реалізації своїх здібностей, знань та навичок. Простору, який має бути захищений простими та зрозумілими законами та доступними судами. Простору, який повинен забезпечувати безпеку, достаток, справедливість.

Проте сьогодні декотрі люди, що називають себе «українськими політиками», вважають за необхідне, прагнуть вчергове, з брудною метою власного збагачення, скористатись кризою стосунків, що охопила українські землі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram