MENU

Що читати: 10 книг лютого

1490 0

Найцікавіші художні переклади та нон-фікшн літературу, яку варто купувати в лютому. Частина 1.

(Частина 1)

Кевін Баррі "Місто Боуган"

Дебютний роман ірландського письменника Кевіна Баррі, який 2013 року отримав престижну Міжнародну Дублінську літературну премію. Твір Баррі ‒ це той випадок, коли, якщо є змога, треба читати оригінал. Адже, коли автор акцентує увагу на тому, що його книжка є окремим мовним експериментом, стає зрозуміло: при перекладі автоматично втрачається п’ятдесят відсотків задуму. Письменник, розповідаючи про кримінальні війни міста Боуган, що існує десь у Західній Ірландії 2053-54 років, створив для своїх персонажів мову, яка поєднала ірландську, англійську та арго. У перекладі українською вийшло щось середнє між говіркою батярів і київських гопників, але все одно звучить соковито.

Читайте також: 5 затишних книг, які зігріють вас взимку

За сюжетом маємо постапокаліптичну дійсність, де нема автомобілів, люди, як колись давно, слухають радіо, а банди б’ються на ножах. Негласний володар міста ‒ Альбінос, він же Цибатий, він же Логан Гартнетт, втрачає могутність. Щоб зберегти її та затишшя у Боугані, він вдається до низки інтриг. За їхнім перебігом, розмаїттям морального занепаду містян, а також любовними трикутниками, і доведеться стежити читачеві цього філософсько-крутійського роману.

Кадзуо Ішіґуро "Залишок дня"

"Залишок дня" ‒ найвідоміший твір британського письменника та нобеліата. Вихід цього роману 1989 року засвідчив появу потужного автора, що має неабиякий художній талант, власний стиль і прагнення розвиватися. Книжку було відзначено Букерівською премією та внесено до списків мастрідів найавторитетніших британських медіа. "Залишок дня" зачіпає величезну кількість тем, при цьому автор не дає чітких відповідей, але дає читачеві простір для власних висновків і внутрішніх дискусій. Оповідачем роману є дворецький Стівенс ‒ людина, що понад усе ставить професійний обов’язок. Окреме місце в світогляді чоловіка посідає поняття гідності. Протягом твору воно буде дивувати, спантеличувати і навіть злити читача. Але такий уже він є ‒ цей Стівенс, чоловік втрачених емоцій.

Його колишній господар, лорд Дарлінґтон, помер, а маєток придбав американець Фаррадей. Зрозуміло, що такий контраст не кожен витримає. Але Стівенс, радий залишитися в легендарних стінах Дарлінґтон-Голлу, відчуває відданість новому власнику й береться працювати ще більш завзято. У ставленні до роботи, іншого персоналу, спогадах про минуле розкривається особистість дворецького. В тому, як швидко ви повірите в реальність існування Стівенса, наскільки запекло почнете з ним сперечатися, і виявляється майстерність Ішігуро.

Джон Вільямс "Стоунер"

Про творчість Джона Вільямса, американського письменника, знаного у 1960-70 роках, знову заговорили на початку 2000-х. Перевидання роману "Стоунер", що вперше вийшов 1965 року, виявилося дуже вчасним. Ця книжка нагадала про існування літератури тонкої, ювелірної роботи, в якій нічого не вибухає, не епатує, де автор не міряє сюжет секундами, а спокійно, вдумливо веде оповідь про людину ‒ Вільяма Стоунера. Герой роману народився наприкінці XIX сторіччя на маленькій фермі у штаті Міссурі. Його ще молоді батьки здавалися Стоунеру старими, адже тяжка праця на землі виснажила їх. Хлопчиком Вільям і не думав, що зможе жити десь, де немає кістлявих корів і курок. Але випадок подарував йому навчання в сільськогосподарському коледжі.

Стоунер здобував знання так само, як і працював ‒ наполегливо, але автоматично. Так тривало до курсу англійської літератури. Вільям вирішив покинути вивчення властивостей ґрунтів заради Шекспіра та інших. Перша світова війна зустріне його вже у статусі лектора. Вибір між армією та викладанням є одним із найкращих моментів книжки. Університетські інтриги, невдалий шлюб, несподіване кохання, самотність і радість творчості ‒ усе це є життям Стоунера з постійним, але не реалізованим прагненням цілісності, чистоти та мудрості.

Лукаш Орбітовський "Голова змії"

Трохи брутальна, трохи містична, з підвищеним рівнем адреналіну збірка з дванадцятьох оповідань Лукаша Орбітовського "Голова змії" сподобається тим, хто цінує міцні сюжети, чорний гумор і світ на межі реальності. Орбітовський ‒ знаний у Польщі автор фантастики та горорів. Прозаїк, що має чимало нагород і відзнак, пише історії, у правдивість яких легко повірити, особливо читачеві, що повсюдно шукає символи та знаки невідомих, але могутніх вищих сил. Горор Орбітовського не так лякає, як захоплює. Його оповідання дозволяють здогадатися про можливу розв’язку, але у випадку польського автора, це не мінус, а шпаринка, через яку читач просочується в текст, стаючи свідком, співучасником подій. Переказувати сюжети малої прози ‒ справа невдячна.

Читайте також: Кому заважає сучасна література? П’ять заборонених книжок 

Цілком достатньо знати, що Орбітовський пише про провину та її спокуту, відповідальність за вчинки, жадібність, кохання, творчість… Автор не повчає і навіть не попереджає. Він констатує факт: якщо ти ігноруєш чуже горе, ризикуєш потрапити під гарячу руку мстивого привида, якщо женешся за легкими грошима, матимеш прокляття, яке не дасть жити. Не віриш? Наважся перевірити! Читати "Голову змії" все одно, що слухати старий добрий метал ‒ так само добре б’є по відчуттях без зайвих спецефектів.

Діана Акерман "Дружина доглядача зоопарку"

Діана Акерман ‒ американська письменниця і натуралістка. Її любов до художнього слова та допитливість науковиці поєдналися у романі "Дружина доглядача зоопарку". Недарма Акерман на початок твору виносить слово автора, в якому докладно розповідає про підготовку до написання книжки. Для неї важлива достовірність у найдрібніших деталях. Тому перші сторінки оповіді про подружжя Жабінські вражатимуть кількістю подробиць, які складуть загальну картину щастя Яна та Антоніни. Поки в їхній особистий Едем не прийде Друга світова війна, читач встигне дізнатися чимало цікавого про польські традиційні страви, диких мешканців Біловезької пущі та особливості дорослішання дитинчат рисі.

Про що б не розповідала авторка, вона робить це зі скрупульозністю дослідниці, дуже правильно і виважено, аж настільки, що книжка часом нагадуватиме твір на задану тему відмінниці з дошки пошани. У будь-якому разі твір про Голокост важко аналізувати. Зрозуміло, що про цей жах треба нагадувати навіть засобами масової літератури, щоб не забувати і не повторювати страшних помилок. Подвиг Яна та Антоніни, які врятували понад трьох сотень євреїв, беззаперечний. Роман Акерман ‒ справа смаку, але точно не спекуляція.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram 

Анастасія ГЕРАСИМОВА для The Village Україна


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини