Кілька разів у житті я серйозно готувалася до крадіжки – зважувала все, прораховувала та дрейфила. Витирала вологі долоні хустинкою і повертала книжку, із вогкими відбитками пальців, у бібліотеку. Якби то була шкільна бібліотека – точно не повернула б, бо там у нас заправляла люта дітоненависниця, яка нехтувала презумпцією невинуватості й кожного школяра вважала потенційним, ні, радше закінченим злочинцем. Але то була міська книгозбірня для юнацтва з усміхненими бібліотекарками, що підгодовували котиків і підливали вазони, їх важко було скривдити. До того ж, одна із цих милих пані була моєю сусідкою і з легкістю б вирахувала, де переховується крадійка книжок.

Читайте також: Кременець: світ, де правлять бібліотекарі

Перша книга, якою я так хотіла заволодіти, була "Гордість та упередження" Джейн Остін. Романтична, але не примітивна, вона втрапила до моїх рук уже після перегляду однойменного серіалу та слугувала по суті повтором і репетицією перед моїм заміжжям із Коліном Фертом, який у тому фільмі зіграв Дарсі. Думаю, тут варто зазначити, що мені було тринадцять. Актором він виявився непоганим, мені й досі не соромно за свій вибір, а до Джейн Остін я поверталася ще не раз, опановуючи читання мовою оригіналу. Рекомендую.

Другою книгою, що спокушала до злочину, було "Кохання в час холери" Ґабріеля Ґарсії Маркеса. Навіть більше, я шкодую, що тоді не зважилася й не поцупила цей екземпляр чудового перекладу з іспанської на українську. Маркес, єдиний письменник, якого я перечитала повністю, – всі оповідання, романи, есеї та навіть автобіографію, рідко трапляється українською. Знаю, знаю, і за змогою вчу, проте Маркес не пробачає напівтонів і напівзнання, тому досі доступний для мене лише в перекладах. І ось я точно пам’ятаю, що той переклад "Кохання в час холери" був чудовий, гідний навіть читання уголос. Треба було поцупити.

Читайте також: Не розумію, як люди знаходять час не читати – філософ

Затра, 14 лютого, – всесвітній день дарування книг, і сьогодні для цього є всі умови. Мені ще рано починати речення фразою "в наші часи все було інакше", але і справді, в наші часи, ті, що я згадую, все було інакше, й Маркеса годі було придбати українською. Я вже не говорю про сотні чудових книг українських авторів чи тисячі світових бестселерів, перекладених й опублікованих вчасно. Якщо вже так склалося, й ви шануєте День святого Валентина, то відсвяткуйте його даруванням книг. Обожнюю вибирати щось у книгарні, маю навіть теорію про особливий вид йоги, що практикується лише в таких магазинах. Поки позазираєш на верхні полиці, приляжеш біля детективів чи в останню мить підхопиш поезію, що падає, – значно покращиш стан опорно-рухового апарату. Проте ніколи не купуйте книгу, аби якусь, в ній має бути хоч трішки любові – до автора, читача чи навіть вашої, до тексту. Останнім часом у мене з’явилася тенденція вибирати ще й за обкладинкою, спочатку я сумнівалася у правильності такої тактики, бо всіляке там "зовнішність не головне…", але стиль – важливий, та ще й бібліотека газети "День" привчила до високих стандартів якості від смислу до форми.

Скільки книжок на місяць чи рік норма – кожен вирішує сам. Скільки часу читати той чи інший примірник – теж ваша воля. А витратити кількасот гривень у місяць – не страшно, ми ж не боїмося купувати каву й тістечка в кафе. Тому даруйте, купуйте, позичайте, але головне – читайте!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram