Любов – почуття, яке не залишає в спокої ні митців, ні науковців, розбурхує кров, надихає у всі часи та всіх континентах.

Але й трагедій довкола нього немало, іноді вартістю в життя. Так чому ж закохуються котики і зайчики, а розходяться дурепи та козли? І чи можливе, та за яких умов, сприятливе та приємне продовження стосунків? Словом, поговоримо про кохання, його біохімію, психологію, динаміку в парі.

Генетики дійшли висновку, що ми закохуємось в людей, з якими в нас різні гени гістосумісності, що внаслідок злиття наших геномів дасть покоління із сильним імунітетом (от як природа цікаво задумала), а заманюють нас одне до одного феромони, що вмикає в мозку складну програму залицяння. Як не крути, а наша інстинктивна природа, бажання продовжувати рід прокрадаються у таке, місцями піднесене, почуття.

Зігмунд Фройд говорив, що закоханий(а) переносить своє лібідо, – із ключовим образом матері у хлопчиків, батька у дівчаток, – на обранця.

Читайте також: Евгений Клопотенко: Кулинария – универсальный язык любви

Карл Густав Юнг свого часу розвинув чудову теорію архетипів, згідно з якими, аніма – складова чоловічої психіки, анімус – жіночої. При цьому вони неусвідомленні й люди шукають їх через своїх коханих, спроектовуючи на останніх ці не інтегровані частини власної душі, для переживання цілісності, божественного єднання.

Умовно динаміку стосунків можна поділити на стадії. Найчастіше перша стадія проходить у вигляді яскравої закоханості, її можна назвати злиттям або конфлюенцією. Тоді стає само собою зрозуміло, що всі твори про кохання про вас та вашого обранця, у вас розправляються крила, земля під ногами не відчувається, адже ви літаєте в хмарах, все божественне вам таке знайоме. Варто зазначити, що не всі любовні стосунки починаються із флеру закоханості, чимало дружніх взаємин переросло у кохання.

З точки зору психології, на цьому етапі відбувається накладання проекції вашого внутрішнього образу, з якостями, які ви собі не присвоїли, на партнера, це й обумовлює такі сильні переживання. Ось чому хороші дівчатка так часто закохуються у хуліганів, – для психологічного балансу їм, окрім покірності, бажання всім сподобатись необхідне бунтарство, сила і агресія.

Стан закоханості дуже добре описав Роберт Джонс у книзі "Ми". На прикладі історії про Трістана та Ізольду розібрав романтику переживань, про те, що в погоні за образом реальна людина вислизає з контакту, що це переживання необхідне людині для інтеграції різних частин себе: за допомогою об’єкта закоханості людина добудовує свою цілісність.

При закоханості люблять не когось, а свої переживання, кураж; дії, які роблять "в ім‘я любові", "чи заради коханого(ої)" – один із варіантів самоствердження, можливість відкрити нові грані себе, або втеча від самотності, відчаю, прагнення коханням заліпити "душевні дірочки".

Часто це почуття "накриває" на фоні вікової або сімейної кризи. Наприклад, жінці чи чоловіку, які погрузли в рутині сімейного життя, роботи, просто починає зривати дах від колеги або від інтернет-знайомця (що зараз дуже поширено). І, швидше за все, не так їм потрібен роман, як ковток свіжого повітря у вигляді свободи, відчути себе привабливими, бажаними, оживити чуттєвість та розбудити творчість.

"Самозабутнє схиблення один на одному – не доказ сили кохання, а лише свідоцтво безмірної самотності, яка передувала йому", – Еріх Фромм.

Енергетично заряджений стан, емоційне піднесення нестабільне, кидає з холоду в жар. Іншими словами невроз із нав’язливими думками та діями. Реальність адекватно не тестується, коло інтересів звужене, присутній синдром відміни – "ломка" – без об’єкту бажання стає важко як психологічно, так і фізично. В головному мозку допамін та ендорфіни виділяються шаленими темпами. Підкіркові структури працюють активніше, ніж кора головного мозку, яка критично оцінює ситуації, обставини, тому закоханість така рожевоокулярна. Добре, що цей стан нетривалий, бо так і виснажитись можна.

Якщо парі пощастить, і вони вціліли після жару пристрасті, то партнери розчаруються одне в одному. Це й на краще. Стане можливим зустріч із реальним обранцем та собою. Так, в нього чи неї виявиться чимало недоліків, але буде одна вагома перевага – справжність.

Ця друга стадія – диференціація. На ній зазвичай конфлікти загострюються. Якщо на першій стадії партнери вели себе як співзалежні – відсутність меж, суцільне "ми", неможливість самостійно приймати рішення тощо, то на другій як контрзалежні – активно прибудовують і відстоюють власні межі, автономність, акцент на самодостатність, участь партнера часто знецінюється.

Суперечок не уникнути. Отож сваріться правильно. Можете завчити собі як мантру принцип я-висловлювання: говоріть про себе та власні відчуття, наприклад: "я відчуваю біль, самотність і тд, коли ти так кажеш (дієш)". Не соромтесь уточнити точний зміт фрази чи дії, яка вас зачепила "що саме ти хотів цим сказати?" Поцікавтесь (увага до переживань партнера), що з вашим коханим в цей час: "Як ти себе почуваєш? Що ти відчуваєш?". І нехай будуть вам в поміч таблички та схеми, із описом різних емоційних станів. Розвивайте емоційний інтелект. Ну і звісно: "Давай разом вирішувати. Як ми це будемо робити?"

З власного досвіду знаю, що в сварках дуже легко скотитись до взаємних образ, та тримайте в голові ці принципи, а також не випускайте з уваги всього приємного і важливого, що вам зробила людина, пам’ятайте про її цінність.

Говоріть щиро та відверто, це не просто, і не одразу може прийти взаєморозуміння, але з часом ваша взаємодія поглибиться, конфлікти вже не будуть такими руйнівними, а навпаки стануть розвиваючими.

Варто взяти до уваги, що ваш партнер для вас, як і ви йому – не мама для маленької дитини, тобто абсолютного прийняття усіх ваших проявів, забезпечувати всі ваші потреби він не повинен. Щось ви самі собі можете забезпечити, а з іншими потребами можна йти до батьків, друзів та знайомих.

Ну не любить ваш обранець класичну музику і не вміє робити тайський масаж, не ґвалтуйте його, сходіть у філармонію з подругою, а на масаж запишіться в салон.

В цей період формується нове, більш реалістичне бачення партнера. Важливо пам’ятати, що оцінюючи свого обранця за критеріями та порівнюючи із певним образом, у вас більше шансів розчаруватись, зробити боляче одне одному.

Неприємне ж переживання, коли вас підганяють під формат. А от чим більше ви будете цінувати та із вдячністю турбуватись один про одного, відмічаючи про себе, комфортно вам чи ні, чи достатньо вам тепла, цікавитись, як вашому обранцю (обраниці) з вами, проявляти почуття зрозумілою для партнера мовою, бути відвертим та щирим, ризикувати, йдучи в глибину стосунків – то це сприятливо відобразиться на вас та вашому коханні.

Читайте також: 15 интересных фактов о Дне святого Валентина, которые вы могли не знать

Коли ж особистісні межі в парі ясно побудовані, відчуття значимості одне для одного збільшилось, емоційно партнери ще більше проросли одне в одного, наступає третя стадія розвитку стосунків – співпраця.

Вона характеризується взаємозалежною поведінкою: партнери відчувають, що можуть жити одне без одного, але обирають бути разом, бо так їм краще; розуміють, що кохання це не даність чи подарунок долі, а результат взаємодії, не ідеалізують стосунки, а реалістично їх сприймають. В цей час на гормональну арену виходить окситоцин. Саме він зв’язує партнерів у тривалі, теплі, ніжні довірливі стосунки. Почуття не такі бурхливі, адже глибокі ріки течуть тихо…

Нерідко на цій стадії пари скаржаться на стихання пристрасті, зниження сексуального бажання. Хтось, щоб не переживати нудьгу, захоплюється азартними іграми, інші занурюються в роботу, а дехто скаче в гречку.

Не дивно, де багато близькості та інтимності, там мало місця для загадки, фантазії. Найбільше розбурхують кров наші ж проекції (фантазії), ризик, порушення заборони і таємниця.

На останок скажу, що люди відчувають щастя від того, у що вони вкладають свої сили, час, а головне – частинку своєї душі. Інвестуйте в кохання, воно вміє примножуватись!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram