Далеко не всі історії кохання в наших класичних творах закінчуються смертю – є там місце і справжнім гепі-ендам.

Традиційно класика української літератури вважається набором трагічних історій – зокрема, любовних. 

Покритка Катерина, збезчещена москалем, закінчує життя самогубством і покидає напризволяще позашлюбну дитину. Еней у розпалі пристрасті кидає царицю Дідону, і та сходить на вогнище, бо лише так може врятувати свою жіночу честь. Маруся Квітки-Основ’яненка помирає від туги за коханим. Мавка з "Лісової пісні" відмовляється від свого природного середовища і гине, так і не знайшовши порозуміння з людьми та родиною Лукаша. Христя у романі Панаса Мирного мріє про красиве життя, проте наприкінці помирає від сифілісу, повернувшись хворою і непотрібною до рідного села.

Та чи справді всі сюжети настільки безнадійні? Ось п’ять відомих книжок про щасливе кохання, які закінчуються хепі-ендом.   

Іван Котляревський. "Наталка-Полтавка" (1819)

Наталка-Полтавка – дівчина і розумна, і гарна, й хазяйновита. Після смерті батька збіднілі Наталка з матір’ю перебралися з Полтави до села, і заможний зять миттєво поліпшив би їхній добробут. Однак дівчина "многим женихам піднесла печеного кабака" і хоча все ще багато хто до неї сватається, однак роки йдуть і є шанс залишитися взагалі неприлаштованою. Хоче її за дружину і сам возний Тетерваковський.

Читайте також: (Не)безпечні стосунки: 7 книжок про те, як жити з іншими

Зрештою, дівчина піддається на вмовляння матері – однак в розпал сватання з’являється її коханий Петро, про якого вже чотири роки не було жодної звістки. Увесь цей час Наталка його чекала, вони любилися змалечку, проте її покійний батько не дав згоди на шлюб із бідним сиротою, і тоді Петро пішов світ за очі. Виявляється, увесь цей час він був на заробітках.

Однак попри заощадження, він за статусом не може дорівнятися до возного і у відчаї відмовляється від Наталки, котра готова скасувати заручини. Зі сльозами на очах Петро готовий знову зникнути. Однак рішучість дівчини розчулює усіх присутніх, разом із возним – і той сам благословляє закоханих.    

Микола Гоголь. "Ніч проти Різдва" (1832)

Сільська кокетка Оксана дуже самовпевнена і вередлива. Вона багатьом подобається, однак занадто примхлива і хлопці, отримавши відкоша, йдуть залицятися до простіших дівчат. Не поступається один коваль Вакула. Оксана дає йому, як середньовічному лицареві, завдання: здійснити подвиг – "Будьте ви всі за свідків, якщо коваль Вакула та принесе ті самі черевички, що цариця носить, то от вам слово, що вийду зараз за нього заміж".

Хлопець уже й радий би махнути рукою на красуню, однак пристрасть його не відпускає. І доля усміхається йому: піймавши у різдвяну ніч самого чорта, він летить на його спині до Петербурга, прибивається до прохачів-запорожців і потрапляє на прийом до самої цариці Катерини ІІ. Любителька простодушних красенів дарує дурневі найкращі свої черевички, оздоблені золотом. Тим часом в селі здіймається гамір: пропав десь коваль, чи то повісився, чи то утопився від нещасної любові.

Вражена Оксана вже рада вийти за нього заміж і без забаганок, бо ж він один найдовше витримував її витребеньки. Аж тут Вакула повертається, ще й з заповітним подарунком. А в наступному епізоді ми бачимо Оксану-молодицю, що виходить з розмальованої Вакулиної хати з немовлятком на руках.  

Іван Карпенко-Карий. "Мартин Боруля" (1886)

Українська версія Мольєрового "Міщанина-шляхтича". Розбагатівши, Мартин Боруля хоче стати паном. Це передбачає зміну звичного укладу життя. І, звісно ж, його донька Марися не може тепер вийти заміж за простолюдина. "Як побрачимся, тоді полюбите!.. Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте!" – наспівує нажаханій Марисі новий наречений.

Мартин з жінкою вже лаються, кого краще взяти в благородні куми для майбутнього онука – і жених, підслухавши це, втікає, думаючи, що Марися вже вагітна від іншого. Закінчується п’єса тим, що Мартинові відмовляють на запит щодо набуття дворянства, селянин палить зібрані папери і вирішує розбудовувати власне господарство. А Марисі дає дозвіл на шлюб із давно коханим Миколою.

Ольга Кобилянська. "Царівна" (1888)

Щасливий шлюб можливий, якщо до того не наробити дурниць, стверджує феміністка Кобилянська – і тут-таки подає власне розуміння того, яким є вдалий шлюб: це і пристрасть, і дружба, і партнерство. Рудокоса безприданниця Наталка закохується у такого ж бідного Василя Орядина – і вони не можуть побратися, бо зможуть дозволити собі життя хіба на селі.

Далі їй пропонують шлюб зі старшим чоловіком, проте зрештою Наталка відмовляється і влаштовується в компаньйонки. Згодом вона знайомиться із родичем своєї господині, лікарем Марко. Вже коли лікар від’їжджає закордон на невизначений термін, Наталя усвідомлює, що любить цього некрасивого розумного чоловіка, який став їй другом.

Читайте також: "Нате вам своїх дружин і дочок". Чому українське кіно почало нагадувати бюджетну пилораму

Нерозділену пристрасть вона висловлює на письмі – літературні вправи є її давнім захопленням – і зрештою вирішує надіслати свій щоденник лікареві. В епілозі ми бачимо Наталю успішною письменницею. Вона побралася з лікарем, який всіляко підтримує її професійне зростання.

Оксана Забужко. "Музей покинутих секретів" (2009)

Сага, що об’єднує три покоління, неминуче складається з переплетення людських доль і любовних історій. Більшість героїв "не прожили – вони загинули". Тому й їхні пристрасті залишилися незавершеними, не встигли охолонути, а часом й насититися. Однак є тут щонайменше один щасливий сюжет.

Журналістка Дарина має, насправді, масу проблем, які пов’язані з роботою, живими та померлими друзями, а також з історією українського народу. Однак її особисте життя щасливе та стабільне: вона має коханого чоловіка, який її любить та підтримує в усьому. Трохи молодший, з іншого покоління і середовища, Адріян захоплюється Дариною та живить її своєю силою в часи зневіри.

Її розслідування давніх архівних справ про повстанський рух в Україні в 1940-ві роки перетинається із його живою родинною історією. І в ліжку в них теж все ідеально. Закінчується товстенний роман Дарининою вагітністю і рішенням дозняти фільм про усіх мертвих, які заслужили мати голос у вічності – попри спалені архіви й утилізовані тіла. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram