«Чого бідний? Бо дурний!» — каже відоме прислів`я. Чи дійсно це так, намагається пояснити напередодні Дня соціальної справедливості, який відзначають 20 лютого, експерт Центру соціальних та трудових досліджень Віталій Дудін.

Недурні й неліниві, але…

Наш заробіток залежить не лише від продуктивності, бо рівень нашого добробуту визначається не стільки докладеними зусиллями, скільки економічною ситуацією та політикою держави. Важко припустити, що водії тролейбусів в Норвегії у 35 разів продуктивніші, аніж їхні колеги в Україні. Але як пояснити той факт, що вітчизняні адвокати отримують менше за норвезьких прибиральників? В такому випадку частково можна погодитись із адептами ідеалістичного підходу, які вважають, що ми самі обираємо бідність. Підтримуючи нібито раціональні твердження, ми виправдовуємо стан речей, який зумовлює соціальну нерівність. Ми знаходимось у полоні таких шкідливих ілюзій:

1. Я всього доб’юся сам

Ми звикли вирішувати будь-які питання в особистому порядку. Особливо це стосується питань, що турбують усіх. Почати колективні переговори про зарплату у компанії значно важче, аніж індивідуально довести свою ринкову «цінність» для акціонера чи боса.

Читайте також: Казка про Мішку, або Чому українці не цінують добрі справи

Про те, щоб творчий потенціал наших ініціативних громадян пустити у русло створення профспілок, і взагалі мова не йде.

2. Держава мені нічого не винна

За цими словами криється як небажання просити належне по праву, так і небажання цій державі щось віддавати. Яким би патріотичним не був новий президент, але бажання платити податки ні у кого не з’явиться. Держава оголошена корупційним монстром за визначенням, який жодної проблеми вирішити не здатен. Тим самим ми заохочуємо бездіяльність бюрократів і усунення з будь-яких сфер життя.

3. Фріланс і самозайнятість – це порятунок

Фіктивні альтернативи найманій праці ширяться. Хоча вигідна така форма найму більше корпораціям. Дивує, яке обурення викликала ініціатива Мінсоцполітики прирівнювати фрілансерів до працівників, якщо у їх взаєминах із замовником вбачаються ознаки трудових відносин. Люди праці мають навпаки бути зацікавлені у гарантіях! Навіть якщо вони виконують замовлення дистанційно, то в їх інтересах отримати хоча б деякі блага – мінімальна оплата, повноцінний відпочинок і т.д. Інакше подібні відносини і термін «кидалово» будуть постійними супутниками.

Куди ми рухаємось?

На цьому, мабуть, припинимо. Не хочу відбирати ваш дорогоцінний час, а просто пораджу прочитати книгу «23 прихованих факти про капіталізм» корейського дослідника Ха-Юн Чанґа. Автор у дусі абсолютної поваги до цінностей ринкової економіки розповідає, що світ рухається (чи правильніше сказати «летить») не в ту сторону.

Читайте також: Мафіозні князьки на заваді одній із найуспішніших реформ

Можливо, когось це шокує, але виїхати за кордон, де більше платять, теж не означає цінувати свою працю. Адже для того, щоб її цінували, треба працювати щодня тут, в Україні. Принцип можна назвати так: міняти умови роботи, а не роботу.

Також держава повинна менше підкреслювати свою любов до представників певних професій. Не тому що позаду День закоханих. А тому що попереду – День соціальної справедливості (20 лютого). Потрібно поважати будь-яку працю, тоді у робітників буде менше приводів виїздити за кордон.

До фетишизації малого бізнесу теж слід ставитись обережно. В усіх цивілізованих країнах він становить незначний відсоток і займає лише певні ніші. Як правило, йдеться про низькокваліфіковані робочі місця (торгівля, харчування і т.д.).

Поки в усьому світі дискутується питання про необхідність запровадження гарантованого базового доходу, то у нас же превалює установка на «атлантизм». Представники «креативних індустрій» в один голос наполягають, що кожен сам має опікуватись своїм достатком. Біда у тому, що самі вони нічого не віддають цьому суспільству у вигляді податків, хоча користуються його інфраструктурою.

Прагнення до атомізації – це відповідь на питання, чому соціальні стандарти такі задушливо-низькі. Всупереч розповідям про тяжкий радянський спадок, ми спостерігаємо хвилю індивідуалізму. Розірвати зачароване коло можна лише шляхом прийняття ірраціональних рішень: боротися за доступ до спільних благ і встановлення загальних стандартів, що принесе вигоди усім. А змінити пріоритети на рівні держави може тільки суспільна солідарність.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram