Коли є бажання відчути справжні тенденції в дорослому суспільстві, я зазвичай починаю придивлятися до світу дитячого. Бо діти природно здатні чесно вловлювати всі сигнали, які посилає всесвіт, суспільство, люди поруч, пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова

Навіть особливо не рефлексуючи й не зважуючи користі й шкоди, вони реагують на всі зміни навколо, приймаючи цей досвід чи вибудовуючи свій захист проти нього. І в цих "відбитках" усі наші дорослі крайнощі можна побачити набагато структурованіше й опукло. Тим паче, ми вже бачимо цікаві випадки, коли саме підлітки роблять те, чого з якихось причин не можуть дорослі: варто згадати, наприклад, екологічні протести школярів у Європі чи опозиційні мітинги за участю дітей і підлітків у Росії.

Уже другий рік поспіль зголошуюся брати участь у роботі журі обласного турніру дебатів юних журналістів. У якомусь сенсі з цієї причини: цікаво, що та як віддзеркалюють юні допитливі українці на Донеччині, залучені до активного інформаційного життя. Минулого разу мені впала в око принципова табуйованість обговорення теми війни серед дітей, які в цій війні живуть і знають про неї набагато більше за своїх однолітків із мирних регіонів. Про причини та, головне, наслідки цього уникання вдалося тоді подискутувати з юними журналістами, а потім описати свої враження в колонці "Тижня".

Читайте також: Молодь у прицілі політичних технологій: як хиблять кандидати у президенти

Цьогоріч центром уваги дітей, які насправді дискутували на різні суспільно важливі теми, запропоновані організаторами, стала політика. І, на відміну від теми війни, вона тут не табуйована. Але говорять про неї молоді журналісти так, начебто вимушено повторюють не дуже пристойні слова: нам, мовляв, дуже соромно, але треба ж. Школярі відчувають політиків як злочинців, яких за домовленістю в суспільстві треба вважати корисними. Вони майже стовідсотково дорівнюють журналістські матеріали про політиків чи політичну силу до "джинси", реклами або "чорного" піару. А ще з підлітковим запалом заперечують можливість будь-якого висвітлення політичних подій на рівні шкільного чи молодіжного ЗМІ. Навіть якщо йдеться про місцевого депутата, який має безпосередній стосунок до проблем навчального закладу, або про молодого лідера політичного руху. Деякі навіть вважають, що залишитися чесним журналістом можна, тільки якщо не писати про політику...

Не думаю, що таке ставлення слід списувати винятково на риторику педагогів, які допомагають дітям опановувати ази журналістики, бо не така нині молодь, аби просто повторювати чиїсь думки. А ось своєрідний "діагноз" нашому суспільству поставити ризикну. По-перше, юне покоління справді відчуває високий рівень лицемірства дорослих, коли йдеться про політичні теми: флюгерство, цинічні постановки, подвійні ігри, адміністративний ресурс. Тому теза "це все брехня" підтверджується багатьма прикладами в найближчому оточенні.

По-друге, майже всі були учасниками "масовки" на всіляких урочистих привітаннях від політиків, але майже ніхто не бачив реальної роботи, яка не перетворювалася б на відвертий передвиборчий піар. І саме тому писати щось про це вони цураються, бо традиційні хвалебні оди – гидко, а інше просто не дозволять. Крім того, молодь вважає, що в "дорослих" ЗМІ ситуація така сама.

Читайте також: Вибори-2019: чому я боюся не кандидатів, а виборців

По-третє, самі "дорослі" ЗМІ постійно підживлюють інтерес суспільства різноманітними "джинсовими" скандалами, через що знайти в інформаційному потоці якісні матеріали про політику дуже складно й досвідченому старшому поколінню, що вже казати про юне. Через це дехто з молодих журналістів вважає, що суспільству взагалі не важлива інформація про політиків і політичні процеси, бо це все одно маніпуляція. І, що показово, вони не обирають якихось окремих "поганих" партій чи осіб, це стосується загалом політичного світу країни.

І який може бути прогноз перебігу цієї "антиполітичної" хвороби? З одного боку, це все дуже сумно: молодь, яка вже найближчим часом стане активним рушійним сегментом суспільства, має такий негативний погляд на державні процеси. Але з другого – набагато прикріше було би бачити, як ця молодь беззаперечно втягується у відповідні процеси, сприймаючи всі негативні ознаки такого перехідного періоду за норму. Те, що вони відчувають як незручність для себе, може стати агентом і причиною змін надалі.

В ідеалі хотілося б, щоб і дорослі сприяли конструктивному розвиткові. Я, наприклад, була б дуже вдячна за курси політичної грамотності чи теорії політичного життя для старшокласників. Але природно, що самій системі не вигідні такі зміни, не для того вона вибудовувалася такою, яка відчувається чимось не дуже пристойним, щоб туди могли потрапити люди з іншими цінностями. Тому, молоді та критичні, зміна самої політики та ставлення до неї суспільства – суто ваша справа! Сподіваюся, мине небагато часу – й теза "не говорити, не писати, не торкатися" зміниться на бажання робити це чесно та неупереджено.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram