Чим ближче до дати проведення в Україні президентських виборів – а в нашій країні це завжди час загострення суспільного психозу – тим більше у прихильників того чи іншого кандидата впевненості в тому, що він після перемоги "вирішить" усі проблеми

Схоже, й самі кандидати впевнені у своїх можливостях. Не тільки комік Володимир Зеленський, який запропонував прихильникам взяти участь у відборі кандидатів на вищі посади в державі, а й куди досвідченіші учасники виборчої кампанії вірять, що перемога на виборах президента допоможе їм керувати країною так, як вони вважають за потрібне.

Читайте також: Стрес-тест для України: виклики президентської кампанії

Але це – небезпечна помилка, погляд у минуле, а не в майбутнє. І чинний президент Петро Порошенко, і його попередник Віктор Янукович могли працювати, розраховуючи на підтримку парламентської більшості. Але кожен із них після обрання – нехай і з різних причин – користувався підтримкою, яку не можна порівняти з довірою до нинішніх кандидатів. Однак можна – з підтримкою Віктора Ющенка в останній період президентства. І якщо вже озиратися назад, так потрібно дивитися на період 2008-2010 років, а не на наступне десятиліття.

Що таке президент без парламенту та без серйозної підтримки суспільства, можна збагнути із ситуації, в якій опинився президент сусідньої Молдови Ігор Додон. Після обрання на пост президента він виявився практично без влади, бо ж його партія соціалістів залишилася в опозиції в парламенті. Всі надії Додона були пов'язані з парламентськими виборами, які відбулися в Молдові вчора, 24 лютого. Але за результатами цих виборів соціалісти виявилися всього лише однією з чотирьох парламентських фракцій, до того ж – не найбільшою. Їм доведеться або знову задовольнятися роллю опозиції, або погодитися розділити владу з партіями, які не підтримують фундаментальних положень їхньої програми.

Читайте також: Безпомічного Додона вчетверте відсторонили від виконання обов'язків президента Молдови

Отже, сподіванням Додона не судилося збутися. І переможець українських президентських виборів може виявитися на його місці вже за кілька місяців. У кращому разі йому доведеться поділитися владою або взагалі покласти більшу частину відповідальності за країну на прем'єра. У гіршому – просто перетворитися на портрет у кабінетах чиновників.

Тим, хто налаштований на перемогу на виборах, важко змиритися з розумінням простої істини: українська влада – це більше не самовладдя, а шахівниця. Ще важче з цим змиритися виборцям, які вірять, за радянською традицією, що майбутнє країни та їхній власний добробут залежать від якоїсь конкретної особистості. Але Україна – не Росія, та й ву Росії все не так просто. Наше майбутнє залежить від серії правильних шахових ходів і від того, чи зможемо ми виграти партію. Нам усім просто потрібно навчитися добре грати – кожному на своїй дошці.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram