Це стрічка про художника, божевільну подорож світом, і свідчення того, що ми ніколи не знаємо навіть своїх найближчих людей.

В українському прокаті вийшла стрічка режисера Леоніда Кантера "Людина з табуретом", який трагічно загинув минулого року.

Камера знімає напівтемне приміщення – вгадуються обриси порожнього металевого резервуара для води, величезної бочки – сонячне світло пробивається через виріз, який слугують дверима. Чоловік у шортах та футболці мовчки і зосереджено розчехляє зброю – бойовий АКМ-74. Рішуче пересмикує затвор та вставляє дуло собі до рота. Зображення гасне.

Читайте також: О жизни и смерти: рецензия на фильм "Человек с табуретом"

Минуло вже кілька днів, як я, разом з 4-5 людьми у напівпорожній залі кінотеатру, подивився "Людину з табуретом". Однак перестати думати про цей фільм я не можу й досі. Спілкуючись зі знайомими, які вже встигли подивитись, впевнився – стрічка не відпускає нікого. Тримає міцно. 

До перегляду стрічки про Кантера я знав мало і фрагментарно – автор кількох документальних фільмів, зокрема (і в першу чергу) про захисників Донецького аеропорту ("Добровольці божої чоти") та оперного співака Василя Сліпака ("Міф") і, що воював сам. Що ходив (буквально) з табуретом до берегів чотирьох океанів. Що заснував еко-поселення десь на Чернігівщині.

Що застрелився просто там улітку минулого року, зафільмувавши самогубство на камеру з селфі-палицею.

Усі ці події, включно з останньою, зафіксовано у "Людині з табуретом". З документальної стрічки про подорож світом після фінального монтажу фільм перетворився на історію життя Леоніда Кантера.

Важко написати щось про чуже життя, хоч воно і стало фільмом, особливо, коли ти не знав цю людину. Утім, отримав від друга хорошу пораду – написати про фільм, а не про життя.

"Він світив усім навколо, а сам опинився в темряві".

Перша половина стрічки влаштована доволі просто – це нелінійна розповідь про групу відчайдухів, що вирішили принести чотири табурети з київської кухні на береги чотирьох світових океанів. Вони відвідали Непал, Норвегію, Індію, Німеччину, Канаду, Бразилію та Чилі – чисельність та склад групи постійно змінюються, табурети, які несуть до океанів, губляться та ламаються.

Пригоди мандрівників не схожі на ті, які зазвичай бачать глядачі "Орла і Решки" та "Світу навиворіт" – учасники групи настільки глибоко відриваються від цивілізації, що схожі на першопрохідців Нового Світу. До речі, друга дитина Леоніда і його дружини Діани – Патагонія – народилася саме під час їхньої подорожі до Тихого океану.

Окремою лінією у фільмі виділений хутір в селі Обірок, де Леонід разом з дружиною створюють екопоселення, влаштовують гучні заходи, наприклад, фестиваль "Хліб". Те, що кадри з пшеничного поля змінюються планами руїн Донецького аеропорту, вже не буде несподіванкою – Кантер після Арктики та Патагонії не міг не зафільмувати війну на Сході.

"Людина народжується і не задумується, чи це добре чи це погано".

До стрічки увійшли епізоди з обох документальних фільмів Кантера. Обидва зняті в АТО – Леонід пішов у добровольці стрільцем, а вийшов – документалістом. За словами друзів, саме війна змінила його, але так непомітно, що про наміри звести рахунки з життям ніхто і не здогадувався.

Читайте також: Серый кардинал Белого дома. Рецензия на фильм "Власть"

"Дістав своє серце, аби ним освітлювати шлях, усі дійшли, озирнулися – а Льоні немає".

Вмонтовані в фільм монологи друзів Кантера – найцінніше у стрічці. Ці люди неначе вилиті з металу грецькі боги. Учасники боїв за Донецький аеропорт, однодумці із авантюрної подорожі з табуреткою до океанів, дружина Діана, з якою вони розлучились незадовго до його загибелі – вони всі схожі на людей, яких хочеться наслідувати, – чи то через студійне ефектне освітлення, чи то через те, як тепло вони говорять про Леоніда.

Утім, усі засвідчують власну безпорадність – ніхто жодного разу не запідозрив, що їхній найближчий друг згорів заживо. Злість, безпомічність – так вони описують реакцію на його самогубство. Записуючи останнє в житті відео, Кантер зізнався – він настільки поспішав жити, що встиг все, чого міг забажати. А іншої мети він собі не поставив.

"Людина з табуретом" – історія з кількома рівнями. Це біографія шалено спраглого до життя художника, історія не менш божевільної подорожі світом, і на жаль, свідчення того, що ми ніколи не знаємо навіть своїх найближчих людей.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram