Не вірте своїм очам, коли дивитеся на щось у мережі. Пам’ятайте, що вашим сприйняттям матеріалу можуть маніпулювати, а іноді й відверто брехати вам. Ось лише декілька фото, які використовують різні спільноти в соцмережах, сайти та блоги (як закордонні, так і українські) для маніпулювання думкою читачів. При цьому маніпулятивність тут проглядається не лише в самих зображеннях, а часто-густо в підписах до них і самих матеріалах, які ними ілюструють.

Я їх розмістила у формі рейтингу, який відповідає тому, наскільки часто мені траплялося те чи інше зображення, де "5" – бачила одного разу, а "1" – трапляється на очі декілька разів на місяць. Ці світлини стосуються абсолютно різних тем.

5

Варіант зліва трапився деякий час тому в антирелігійних дебатах, де людина підкріплювала свою точку зору тим, що папа Бенедикт XVI був нацистом. Як з’ясувалося, це фото використовують "антифашистські" сайти країни-агресорки, а також різноманітні антирелігійні спільноти. Насправді ж це фото – лише фрагмент більшої світлини (тієї, що справа). Підкреслю, я не обговорюю погляди 265-го Папи Римського (який, утім, станом на розквіт нацизму в його рідній Баварії, був дитиною, адже народився 1927 року), а лише зауважую, що використання лівого фото вводить в оману користувачів.

4

Ці два фото з’явилися в мережі декілька років тому на підтвердження думки, нібито всі мігранти, що шукають прихистку в Європі, – це колишні терористи. "Пам'ятайте цього хлопця? Позував на фотографіях "ІДІЛ", а зараз він "біженець". Ми – лохи, чи що?" – підписав світлини користувач Пітер Лі Ґудчайлд на своїй сторінці в соціальній мережі. Згодом виявилося, що чоловік на світлинах дійсно був військовим, але входив до складу "Вільної сирійської армії", яка дотримується помірних поглядів і протистоїть силам Башара Асада. Дізнавшись про це, користувач вибачився перед військовим, але світлина й далі "гуляє" інтернетом, підбурюючи антимігрантські настрої – часто у країнах, яких ця тема взагалі не стосується.

3

Читайте також: Луна-камера та спільнотофренія: несподівані загрози онлайн-спільнот

Цю світлину швейцарських міністрів різні спільноти в соцмережах використовують, аби показати кількісну різницю порівняно із представниками української влади. Зазвичай знімок підписують питанням на кшталт того, чи не тому Швейцарія така заможна країна, що в неї лише восьмеро урядовців. Часто також стверджується, що цими особами обмежується коло представників влади й чиновників у країні.

Мене взагалі відверто дивує постійне бажання оглядатися на Швейцарію і ставити її у приклад Україні, коли мова йде про економічні, мовні, військові питання, хоча б через те, що ця країна пройшла абсолютно інший історичний шлях, кардинально відрізняється від України адміністративним устроєм і державним ладом (Швейцарія є конфедерацією), є меншою за населенням і територією у декілька разів.

Але мова не про це. Уряд у Швейцарії – це дещо інше, ніж те, до чого ми звикли. Урядовці тут є не лише міністрами, а й колективним президентом країни. При цьому, як на таку невелику територію і кількість населення, у Швейцарії є досить багато депутатів парламенту – 46 у верхній палаті (Раді кантонів) і 200 у нижній (Національній раді). Вони утворюють 11 комітетів і декілька спостережних рад.

Однак навіть не це найголовніше. Річ у тому, що 20 кантонів і шість напівкантонів Швейцарської Конфедерації були повністю суверенними державами зі своїми кордонами, армією та валютою до утворення швейцарської держави 1848 року, при цьому найостанніший створений кантон Юра відокремився від кантону Берн лише в 1979-му. Великою мірою ця суверенність лишається в регіонів досі.

Так, окрім низки внутрішніх питань, вони, скажімо, можуть провадити незалежне від центральної влади (якщо її так можна назвати, адже Швейцарія навіть не має юридичної столиці) зовнішньоекономічне співробітництво. Кожен із кантонів має власну конституцію, законодавчу й судову влади, а також уряд, що знову ж таки складається із п'ятьох-сімох міністрів. Окрім того, кожен кантон має парламент, що складається з 58-200 депутатів. Також у Швейцарії є понад 2500 (кількість змінюється час від часу) територіальних громад, які керуються власними конституціями і мають власні парламенти або принаймні громадські зібрання.

Всі ці інституції, ясна річ, мають свої апарати. Тому чиновниками, міністрами й депутатами там цілком можна гатити греблю – і таки успішно її розгатити. Знову ж таки, це не розмова про те, скільки представників влади повинно бути в Україні, я лише зауважую, що коло владних осіб у Швейцарії абсолютно не обмежується представленими на фото міністрами.

2

У мережі постійно трапляються світлини різноманітних туристично привабливих місць, оброблених у графічних редакторах. Проте зазвичай мова йде про екзотичні пляжі, а не про європейські міста. Але винятком тут є Мюнхен. На туристичних, новинарських й аналітичних сайтах, у рекламних продуктах різноманітних компаній часто можна зустріти зображення цього міста в оточенні мальовничих Альп, причому з різних ракурсів.

Читайте також: Темні часи постправди: що забезпечує успіх фейків

Так, Мюнхен дійсно неподалік від гір, але він не оточений Альпами зі всіх сторін і вони не підступають аж так близько до міста. Якщо ви підніметеся на будь-який оглядовий майданчик у Мюнхені, то зможете розгледіти хіба що віддалені пагорби на горизонті, та й то, якщо з погодою пощастить.

Попри те, що подібних світлин є декілька, ця особливо привернула мою увагу, адже окрім гір тут "примальована" ще й зелена лука, яка перетворила європейський мегаполіс просто-таки на альпійське село з декількома старовинними будівлями в центрі. Насправді ж на місці зеленої луки розкинувся великий промисловий район (справжні світлини міста можна подивитися тут). Але абсолютно нікого не хвилює, що мандрівник, який їде до Мюнхена, аби побачити саме таку красу, як на фото, а не індустріальні пейзажі (теж дивовижні, до речі), буде розчарований.

1

Цей знімок ілюструє чи не будь-який матеріал про українських заробітчан. Іноді його навіть підписують "Українські заробітчани в Перемишлі" або "Українські раби в Польщі" чи щось на кшталт того. Не гребують цим ні блогери, ні поважні журналісти.

Тут знову ж таки мова не про заробітчан як таких, бо вони є всюди у світі, й це не лише українці. Відомо, що багато поляків перебувають на заробітках у Великій Британії чи Німеччині. Хто колись бував у Норвегії, то, можливо, чув від місцевих, що заробітчани зі Швеції забирають у них роботу. Так, заробітчани із заможної Швеції. "Коли я був дитиною, у мене склалося враження, що всі будівельні робітники були данцями (і п'яними). Зараз будівельники – поляки, а працівники магазинів й офіціанти – шведи", – пише Крістіан Булл на ресурсі Quora. Тобто у світі є багато людей, які шукають своєї долі далеко від рідного дому і світлини яких можна представити як фото українських заробітчан.

Так сталося і з цим зображенням. Тільки це чомусь не шведи й не поляки. Це світлина заробітчан із різних країн Центральної Азії на Казанському вокзалі Москви, зроблене кореспондентом російської редакції Forbs для спеціального матеріалу про їхнє важке життя. Повторюся, річ не у відкиданні того, що є українці, які їдуть на заробітки, а лише в тому, що саме це фото використовують, аби підкреслити негативні сторони міграції, викликати обурення, й саме воно часто має неправдивий підпис. Це просто не українці й не Польща.

Тут узагалі є певна проблема, адже можна будь-кого сфотографувати на будь-якому вокзалі і сказати, що це заробітчанин. Так, до речі, теж досить часто роблять. Але змучена в дорозі людина в спортивному костюмі й із декількома сумками зовсім не обов’язково буде заробітчанином. Якщо мене сфотографувати наприкінці червня після 20-годинної подорожі потягом Львів-Херсон, можна буде не одну негативну тему проілюструвати, але чомусь я впевнена: жоден із дописувачів не скаже цим зображенням про те, що дійсно мене турбує, як-от відсутність прямого авіаційного сполучення, яке б забезпечували бюджетні перевізники, між українськими містами. Але це вже зовсім інша розмова, звісно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram