Як часто вам доводилося спостерігати ситуацію, коли новина розійшлася просторами інтернету зі швидкістю звуку, а через кілька годин за тим самим посиланням на вас чекає стандартна фраза "Помилка 404" або "Такої новини не знайдено"?, пише для "Тижня" Ніна Кур'ята

Як то кажуть, "упс, щось пішло не так". І це правда. Причому "пішло не так" давно. І не з окремими новинами, а з цілою низкою видань, які в гонитві за кліками, що приносять трафік, а потім конвертуються у гроші, часто-густо забувають про головне – про свого читача (слухача, глядача, користувача). 

Відбувається це з кількох причин, серед яких не завжди критична ретрансляція заяв "джерел", публікування інформації з посиланням на інші ЗМІ, які можуть розганяти фейки, і недостатня перевірка джерел у соцмережах. Ніщо так не інтригує і не створює відчуття утаємниченості, як новина, що посилається на "джерело".

Можливо, читач тут згадує Вотерґейтський скандал, коли журналісти The Washington Post отримали від заступника директора ФБР інформацію, що призвела до відставки президента США Ричарда Ніксона. Або фільм "Своя людина" ("The Insider") із легендарними Раселом Кроу й Аль Пачино в головних ролях, що ґрунтується на реальних подіях. Але чи всі джерела однаково корисні й чи всім їм можна довіряти?

Читайте також: Ось так програємо одну з головних битв на інформаційному фронті – битву за єдність

Згадаймо скандал із псевдовідставкою голови Офісу президента Андрія Богдана, в який були втягнуті майже всі українські ЗМІ. Джерело в ОП, якому довіряли топові журналісти країни, поширило скриншот нібито заяви про "звільнення за власним бажанням з моменту виникнення бажання". А потім, коли його назвали (ним виявився заступник голови ОП Кирило Тимошенко) від своєї причетності до поширюваного фейку відхрестилося. Це вже очікувано підриває довіру журналістів до "джерел", але багато видань і далі на них посилаються.

А тепер уявіть, що ви журналіст й у вас на руках опинилася, як вам кажуть, ексклюзивна інформація. Безперечно, сенсаційна. Джерело нібито серйозне. А раптом конкуренти теж її отримали, опублікують раніше й зберуть увесь трафік? А що скаже редактор, якщо дізнається, що ви це мали, але ви не опублікували? Що робитимете? Отож. 

А якщо ви журналіст іншого ЗМІ, яке не отримало такої інформації від прямого джерела, але побачили новину з посиланням на джерело на відомому респектабельному медіа, що робитимете? Невже скажете собі "я цієї заяви в очі не бачив(-ла), то й не публікуватиму, Бог із ним, із трафіком"? Як показує практика, таке трапляється нечасто.

Коли ви бачите новину під заголовком а-ля "Янукович планує повернутися до України", не поспішайте в паніці ґуґлити, куди можна якнайшвидше емігрувати та як вивести активи. Спочатку зробіть глибокий вдих, видих і прочитайте новину. Вона посилається на російське видання "Известия". Йдемо за посиланням на джерело – інтерв’ю з адвокатом. І що ми бачимо в його прямій мові? "Справді, наміри повернутися у Віктора Януковича є. І ми над цим працюємо з перших днів боротьби за його права. (...) Як боролися, так і боротимемося".

Відчуваєте різницю? Янукович насправді не планує, а лише має наміри. Чи стали боротися за його повернення адвокати лише тепер? Ні, вони це роблять давно. Чи є тут новина? Навряд чи. Питання: скільки ЗМІ, які передрукували цю новину, спершу зайшли на першоджерело – сайт "Известий" – і прочитали там точну цитату адвоката Сердюка, а вже потім написали її самі, а не передрукували в інших?

Читайте також: У Зеленського справді провадять інформаційну війну. Щоправда – в унісон із агресором

Згадаймо фальстартовий "обмін полоненими" 30 серпня, який тоді так і не відбувся. Тоді інформація була неексклюзивною, бо її "розшарив" на своїй сторінці у Facebook не абихто, а генпрокурор Рябошапка. Звісно, валідне джерело, посадовець, із верифікованого акаунта у Facebook. Щоправда, інформація була не його, а "співробітниці ВР Ганни Іслямової" – не депутатки, не уповноваженої з таких питань.

І цього дописа Рябошапки було достатньо, щоб новини про повернення полонених написали не тільки ЗМІ, а й топові інформагенції. Чи могла рядова працівниця ВР знати про це більше, ніж генпрокурор Рябошапка? Навряд чи. Однак уявіть собі напруженість редакторів і журналістів, коли він фактично підтвердив, що полонені вже летять. Що треба робити? Звісно, відправляти знімальні групи в аеропорт, а раптом таки правда? 

Саме в таких ситуаціях – сенсаційність, обмеженість часу, паніка – журналістами й користуються "джерела". Публікують неправдиву інформацію, "зливають" нібито ексклюзиви, що виявляються фейками. А рішення треба ухвалити блискавично, адже всі вже опублікували або терміново виїхали на місце події!

Ну й "на десерт" запитання до президента Зеленського від журналістки телеканалу ZIK Анастасії Дайнод. "...Дубінський назвав "слуг народу" слугами Міжнародного валютного фонду, з чого випливає, що ваша політична сила розколюється. Інформували вас про це? Адже Томаш Фіала і Сорос хочуть скупити землі в Україні, зате Боголюбов і Коломойський, інший клан, стали на бік Трампа. Й, очевидно, ця війна скоро вийде в публічний простір. Водночас є інформація, що Демократична партія наймає людей, які заробляють на життя, отримуючи гранти, тобто грантоїдів, для організації проти вас інформаційної війни. Водночас у міністерствах є люди від соросівського офісу BRDO (...)".

Бачите, скільки джерел та інформації, про яку навіть самого президента ще не інформували? Ніхто не знає, звідки, але "є інформація". Цей ореол таємничості зазвичай багатьох і притягує. Як же не потонути в цьому морі новин, які все більше й більше виявляються фейками, пересмикуваннями чи маніпуляціями? На жаль, що нижча якість журналістики, то більше роботи доведеться виконувати самим читачам: не полінуватися й клацнути на посилання, подивитися на першоджерело та зробити висновки самим. Тож зберігайте спокій і критичне мислення.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube