Уявіть собі: ви з однієї країни, на території якої немає війни, їдете в іншу частину цієї країни, де також немає війни. Але кілька десятків кілометрів ви маєте проїхати через територію, яка ще нещодавно теж була частиною цієї країни, але тепер статус території не зовсім визначений, і там тривають бойові дії. Потяг — швидкісний, їде майже без проміжних зупинок. У мирний час він за лічені години доставляв мешканців столиці до моря. Експрес, за розкладом, не має зупинятися в небезпечній зоні, і ви сміливо вирушаєте в поїздку...+

«ЗІ СТОЛИЦІ НА МОРЕ»

Швидкісний потяг № 671 Lovcen, «зі столиці на море», який за часів Югославії сполучав Белград з Баром на Чорногорському примор’ї, зупинився на станції біля невеличкого села Штрпці в Боснії лише одного разу, 27 лютого 1993 року.

Того дня члени парамілітарного угрупування боснійських сербів «Месники» під командуванням Мілана Лукіча наказали місцевому диспетчеру зупинити експрес, увійшли до вагонів і перевірили у пасажирів документи. Після перевірки 20 чоловіків — не сербів — змусили вийти з поїзда.

18 із них були боснійцями, переважно громадяни Сербії та Чорногорії. Один був хорватом, який їхав до сина у Чорногорію. Був ще один молодий чоловік, особу якого так ніколи й не було встановлено.

З того часу живими їх уже ніхто не бачив.

Читайте також: 5 історичних постатей, які вплинули на моє життя

Перші подробиці про те, що насправді сталося, були оприлюднені 1998 року, під час судового розгляду в Бієло Полє (Чорногорія) справи Небойша Ранісавлєвіча, одного з бойовиків підрозділу Мілана Лукіча.

З’ясувалося, що захоплених пасажирів посадили на вантажівку і перевезли до школи в село під Вишеградом. Там, у спортивному залі, їх пограбували й побили, а потім перевезли до іншого села, де вони були вбиті в спаленому домі. Їх тіла потім кинули у річку Дріна.

Тіло одного з пасажирів, Халіла Зупчевича, знайдено наприкінці 2009 року на березі озера Перушац. Останки Расима Чоріча, Юсуфа Растодера та Іліяза Лічіне були знайдені в тому ж озері 2010 року. Тіла інших жертв досі шукають.

ПОКАРАННЯ ДЛЯ «МЕСНИКІВ»

Командир «Месників» Мілан Лукіч засуджений Гаазьким трибуналом до довічного позбавлення волі за військові злочини в місті Вишеград, але не за вбивство на станції Штрпці.

Загалом саме за цей злочин засуджено лише двох бойовиків, Небойшу Ранісавлєвіча й Міко Йовічіча.

Ранісавлєвича затримали 1996 року. 2003-го його було засуджено в місті Бієло Полє до 15 років ув’язнення. 2011 року він вийшов на свободу.

Міко Йовічіч визнав себе винним і був засуджений судом Боснії та Герцеговини до позбавлення волі строком на п’ять років.

Ще 15 колишніх бойовиків, також підозрюваних у вчиненні злочину в лютому 1993 року, було заарештовано під час операції правоохоронців у Боснії й Герцеговині та Сербії лише в грудні 2014 року.

Судовий процес у Боснії проти десяти звинувачених боснійських сербів, який розпочався в жовтні 2015 року, все ще триває.

У Сербії 29 жовтня 2018 року апеляційний суд підтвердив звинувачення п’яти колишнім бойовикам у вбивстві 20 пасажирів, викраденим із поїзда Белград — Бар. Початок судового розгляду було заплановано на січень 2019 року, але він був відкладений через хворобу одного з підсудних.

Тепер розпочати суд планують на початку березня.

УРОКИ ТРАГЕДІЇ

27 лютого ц. р. у Боснії та Герцеговині, в місті Приєполє, та в Чорногорії, в місті Бієло Полє, за участю представників влади і родин загиблих відбулися поминальні заходи на вшанування пам’яті безневинних жертв жахливого злочину.

Пам’ятник жертвам трагедії на станції Штрпці в Бієло Полє встановлено 2016 року. У Приєполє меморіал на честь загиблих пасажирів потяга Белград — Бар було встановлено раніше, 2009 року. На білому мармуровому пам’ятнику увигляді традиційного мусульманського надгробка викарбувано напис: «Хто в цій країні забуде 27 лютого 1993 року і станцію Штрпці, відмовиться і від майбутнього».

Читайте також: Выполняя "воинский долг"

Які уроки можуть уже не громадяни БіГ, а ми — винести з трагедії 26-річної давнини?

По-перше, це те, що правосуддя стосовно воєнних злочинів не завжди є дієвим і завжди є досить повільним та частковим.

По-друге, під час війни від людей у формі, які вважають тебе своїм ворогом, можна... ні, треба чекати будь-яких безумних та нелюдських дій.

І по-третє, війна, якщо вона триває у твоїй країні, хоч і не в твоєму місті, завжди загрожує і тобі теж.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram