У протидії російській агресії, відновленні суверенітету на окупованих територіях українські патріотичні кола не можуть не покладати певних надій на крах путінського режиму та дезінтеграцію Росії загалом. Це логічно, бо Росія була і є головною загрозою суверенного розвитку України. І допоки вона залишатиметься імперією, то звідти завжди надходитимуть різні небезпеки для нашої країни. Але чи реальними є на сьогодні сподівання на швидкий розпад чи економічний крах Росії?

Для відповіді на це запитання треба визначити, які чинники політичної й економічної ситуації можуть бути геополітичними союзниками України. Очевидно, що це насамперед національно-визвольні рухи та негативні тенденції економічного розвитку Росії.

Отже, який на сьогодні розмах національно-політичної боротьби в цій багатонаціональній імперії, яка включає 21 національну республіку, 9 автономних країв та 4 автономні округи?

Читайте також: Маємо звести ментальну стіну між Україною та Росією – Портников

Фактично у всіх національних республіках зростає частка корінного неросійського населення, що мало б стати сприятливою передумовою для висування ним нових державно-політичних вимог. Але, на жаль, розмах національно-політичної боротьби порівняно з ситуацією наприкінці ХХ ст. – значно нижчий. З російських республік на той час найбільший державоформуючий потенціал мали Татарстан й Чечня. Але центральній російській владі вдалося фактично підкупити провідні верстви Татарстану і у ході жорстокої війни ліквідувати державність Чечні. Згодом антиросійські сили республік Північного Кавказу перейшли на позиції політичного ісламізму, що принесло їм як невеликі переваги внаслідок об’єднання, так і втрати внаслідок зниження підтримки національної інтелігенції. Зараз на Північному Кавказі є невеликі вогнища збройного опору, але реальної небезпеки для режиму вони вже не становлять. Так само Кремль різними способами розправився з національно-політичними рухами в інших республіках. Але так чи інакше їхня «реанімація» є реальною за умови послаблення центральної влади.

Теоретично можливою є й активізація політичних рухів за суверенітет великих регіонів Росії – Сибіру, Уралу, Далекого Сходу. Але реально лише в Сибіру, який має історичний досвід такої боротьби, є якісь осередки протидії центру, але їхній вплив поки що несуттєвий. Значно більшу загрозу для путінського режиму становлять політичні рухи опозиційних російських націоналістів. Деякі з них, наприклад, групи О. Широпаєва, Б. Міронова, Д. Дьомушкіна навіть засуджують порушення територіально-політичної цілісності України. Розуміючи це, Кремль на сьогодні значно жорстокіше розправляється з цими групами, ніж з опозиційними лібералами. 

Отже, на сьогодні загалом помітним є спад національно-визвольних рухів. Подальша їхня доля безпосередньо пов’язана з другим чинником послаблення Росії – економічним. Тобто, якщо республіки відчують реальний дефіцит фінансів щодо покриття соціальних видатків, то ситуація може різко змінитися.

Але чи реальними є економічні загрози Росії? Російська імперія дійсно несе значні економічні втрати, утримуючи Крим, маріонеткові самопроголошені «республіки», ведучи війну в Сирії і на Донеччині. Послаблюють Росію і санкції. Як наслідок – один з основних резервних фондів уже вичерпано. Але чи реальною є загроза економічного краху? Однозначно, ні. Тут не треба мати ілюзій: імперія ще має значні економічні резерви.

Читайте також: Підґрунтя нашої цивілізаційної поразки й повернення під російське ярмо

Введення нових санкцій США може завдати більш суттєвого удару, але цей процес блокується різними проросійськими середовищами як в США, так і в Західній Європі.

Отже, кремлівський режим є на сьогодні дещо ослабленим, але достатньо сильним, що дає йому змогу цілком контролювати ситуацію. Тому не треба мати великих ілюзій щодо його краху. Але працювати в цьому напрямі треба, завдаючи нових економічних збитків. І Україна могла б це також робити, блокуючи діяльність російських підприємств і банків.

І що ще важливо: вести активну інформаційну політику на російське суспільство та російські регіони, але тут, на жаль,  «непочатий край». Тому так чи інакше найбільші сподівання українцям треба покладати на себе. І факт тимчасової відсутності контролю над Кримом і частиною Донеччини використати під час виборів для зміцнення позицій національно-державницьких сил в усіх органах державної влади.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram