Нещодавно я читала доволі цікавий матеріал про відміну рабства у США. Там були викладені навіть документальні свідчення колишніх рабів. І яким же було моє здивування, коли серед тих же рабів більшість говорили про те, як добре їм було в рабстві та як погано стало після його відміни.

Найважчим для вчорашніх рабів було прийняти відповідальність за своє життя. Виявилося, що людям складно жити без того, хто вкаже, коли прокинутися, коли поїсти, у що вдягтися, чим зайнятися, о котрій лягти спати. Відсутність такого собі «хазяїна» для багатьох виявилася критичною. І навіть після отримання волі багато рабів лишилися при господарях на тих же умовах і на тих же правах як і раніше.

Читайте також: Рабство за тысячелетия всего-навсего изменило свою форму, но не суть – психолог

Коли намагалася розібратися з тим, як у нас прийняли відміну кріпацтва, то й тут виявилося, що багато селян були категорично проти відміни панщини й переходу на вільні хліба. Саме з тих же причин – страшно жити без «хазяїна», страшно прийняти відповідальність за своє життя. Набагато простіше коритися волі іншого.

От ми сьогодні ж точно знаємо, уже на рівні аксіоми, що рабство – це погано. Навіть сумнівів у цьому немає, але чи до кінця ми вільні? Чи був хоч колись «хомо-совєтікус» вільним?

«Хомо-совєтікус» – так називають людей народжених у радянському тоталітарному суспільстві. Не хвилюйтеся дуже, я теж пам’ятаю похорони Андропова. Так от, «хомо-совєтікусу» дуже часто говорили про свободу. Але при цьому чітко вказували: що добре, а що погано. Як треба чинити; як думати; як має вдягатися радянська людина; ким має працювати жінка; як треба виховувати людей. То чи була то свобода? А може, просто ілюзія свободи?

Читаючи про нащадків останніх рабів у США, я бачила навіть історії про те, як внуки райдужно описували рабське минуле своїх предків. Навіть ті, що лише чули відголоски й перекази того рабства. Сьогодні я слухаю часто молодих людей, які жодного разу не стояли добу в черзі за бюстгальтерами й не билися в черзі за молоком. Так от ці молоді люди, народжені в епоху вільного продажу снікерсів і джинсів, так легко ностальгують за лінією партії, ковбасою за 2.20 і морозивом «Пломбір». Що вже говорити про людей, народжених в умовах того ж таки рабства, коли «хазяїн» згори мав повідомити, як жити, що робити, чим займатися та як думати. І здавалося б, сьогодні взагалі «вольная воля», впивайся свободою – відкривай світ, смакуй життя. Але ні. Ностальгія за минулим і за образом «хазяїна», синдром вивченої безпорадності не дають навіть широко розплющити очі.

Читайте також: Найскладніше – просто встати і піти

Нещодавно я мусила в аудиторії говорити про свободу. Зокрема про свободу жінок. Про те, що «я можу», «я маю право», «я хочу» – це зовсім не те саме, що «я мушу». Я довго й пишно говорила, але аудиторія, яка більшою мірою складалася з людей 50+, здається, ні слова не розуміла з того, про що я тут зараз, раптом… про які іще свободи, навіщо? Навіщо жінці мати змогу вибирати професії і стиль життя; як це як тато в декреті; навіщо жінці взагалі працювати? Вони відверто ностальгували за якимсь збірним образом «домостроєвця» і Олега Вінника, який скаже їй, 60-літній: «Крошка, не роби нічого. Ось світ чоловіків – я зараз все за тебе порішаю. Я розпоряджуся твоїм життям. Ось тобі – кухня, ось тобі – діти, ось тобі – церква, ось тобі – ковбаса. Більше не думай узагалі», і наостанок повітряний цьомчик.

Люди хочуть слухати «хазяїна» – доброго дядька, який пообіцяє захмарні пенсії, вічну молодість, цвіточок на празднік, який розкаже, як їм жити, що робити, вкаже навіть на те, як і що проживати, і відчувати. Так легко – не треба навіть замислюватися над своїм життям, не треба приймати серйозних рішень і нести відповідальність. Адже свобода це завжди відповідальність, власна й велика відповідальність. І вільна людина не шукає винних у своїх життєвих проблемах, а бере справи у свої руки та змінює. Вільній людині не треба вкладати готові думки – вона вміє мислити. За вільну людину не треба робити вибір – вона здатна обрати сама…

То хто ми зараз – вільні? Чи просто ще в пошуках нового господаря?