У «Мартіні Ідені» Джека Лондона був герой, Джо Доусон.

Бідака день за днем ґарував у пральні, виконуючи виснажливу монотонну роботу, котра завжди була одинаковою і, завершуючи робочий тиждень, він знав що в понеділок його чекатиме те саме.

Читайте також: Рабство за тысячелетия всего-навсего изменило свою форму, но не суть – психолог

Найбільшою мрією Джо Доусона було бажання раптово покинути свою каторжну роботу посеред робочого дня, ті всі нескінченні сорочки і прасування і піти світ за очі, стати безтурботним волоцюгою. Щось на кшталт героїв Керуака, вештатись країною і не заморочуватись нічим.

Іноді мене лякає, як ми тримаємось своїх вибудуваних життів. Звісно, ми можемо при цьому почуватись вільними і незалежними, і навіть плекати думку про можливість в будь-який момент покинути все і стати будь-ким, ким тільки собі захочемо.

Але насправді у наших життях нема безвізового режиму і ми не можемо собі отак легко мандрувати між ролями. Припняті освітою, вкладеними ресурсами у вибудувані світи на роботах і в сім’ях, максимум що ми можемо – підійти до прозорих стін свого життя і позаглядати на життя інших. І переконувати себе, що при бажанні ми можемо перейти на інший бік.

Читайте також: Помиляйся краще: невдача – одна з характеристик доби

Найпростіший спосіб так мандрувати – дочекатись хвилі обставин на кшталт історичних катаклізмів, яка змітає все на своєму шляху, змішує людей і їх життя, тасує по-новому і роздає у нових місцях з новими ролями. 

Найскладніший – просто встати і піти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram