MENU

"Моя мова – українська. Хоча моя історія з нею неоднозначна, іноді зовсім позбавлена любові", – активістка

2909 0

Про особисте і державне. Я дуже болісно ставлюсь до несправедливості, приниження та маніпуляцій. Особливо, коли це роблять сильні по відношенню до слабших. І тим більше, коли ці маніпуляції вводять в оману. Таку несправедливість відчуваю на клітинному рівні і роблюсь від неї хворою. Це стосується людей, дітей, тварин, природи і, як виявилось, мови.

Моя мова – українська. Хоча історія моя з нею неоднозначна і іноді зовсім позбавлена любові.

Я народилась в Києві, у батьків, які також народились в Києві. При цьому до 8 років російську я чула лише зрідка. Частково тому що з 5 років жила не в Україні. Натомість я знала французьку на рівні носія мови.

Вперше моє "знайомство" з російською відбулось у школі. У рідному Києві. Столиці України. На перервах нових однокласників розуміла через слово. Сказати щось перші тижні соромилась. З новенької україномовної дівчинки або сміялись або просто вважали дивною. Рятував тільки фактор знання французької, як ще "крутішої" мови і те, що приїхала з-закордону. Рідна українська, – мова дому, мова тепла і затишку – в рідній Україні виявилась селом. Що поганого в селі я так і не зрозуміла досі, але ненавість і зверхність, з якою промовляли це слово в дитинстві, звучали переконливо.

Читайте також: Дев’ять "золотих" правил успішного вивчення української мови

З цього моменту українська в моєму життя почала втрачати позиції. І як мільйони "модних" київських дітей, я а-кала і чьо-кала, звісно ж з притаминним "шо" і м’яким "г". На уроках була українська, а дома – скандали через ту ж російську. Тато не міг зрозуміти, чому мені соромно говорити рідною мовою і не міг змиритись з тим, що в дитини вже явно проявляється меншовартість. Тато боровся як вмів. Бо для нього то була несправедливість.

Тоді я цього не розуміла. Для мене несправедливість проявлялась в тому, що утискають мене і мій вибір щодо мови спілкування. Саме з цією несправедливістю я боролась все шкільне життя (Бог милував, і його значна частина пройшла за кордоном), інститут і навіть деякий час після.

Моя мова – українська – стала мовою дому і мовою офіційних паперів. Під час першого Майдану в 2004 році був маленький вогник, коли наче з’явився шанс для української мови в українській Україні. Але він дуже швидко згас. Принаймні, в "серйозних" київських колах.

Значно більшої впевненості і переконливості мали слова мовлені російською. Чи то на кафедрі, чи на робочому місці, чи навіть в маршрутці. Іноді в голові відбувались цілі наукові дебати, в намаганнях визначитись, якою мовою попросити зупинитись в правильному місці. В 99% випадків перемагала російська.

Російська була всюди. Радіо, ТВ-шоу, каракоке, якісні підручники, журнали, і навіть довгий час кіно. Тому не дивно, що вона домінувала. Мова думок і спілкування рідко відрізняється від тієї, якою майже на 100% формується інформаційний контент.

Моє ставлення почало змінюватись відносно недавно. Спочатку з нарожденням сина в 2013 р. Знала точно, що в дітей рідна мова буде українською. З цього часу зникли всі вагання при виборі мови спілкування з незнайомими пересічними людьми. Важко було зламати звичку з давніми друзями. А ця звичка впливала і на спілкування з більш регулярним і тісними контактами.

Усвідомлення прийшло з Майданом і тим, що сталось після. Мова стала приводом для вводу військ агресора. Саме захищаючи "ущімльонноє русскоязичноє насєлєніє" прислали в Україну зелених чоловічків, загарбали Крим і зруйнували Донбас.

Змінили моє ставлення і українські військові. І волонтерська спільнота.

А ще в 2017 ввели квоти на український контент на радіо (мінімум 30% українських пісень та мінімум 55% україномовних передач). І розквіла українська пісня. І це без сарказму. Дійсно на ринку з’явилась маса якісної української естради, крутих виконавців, про яких за російським шансоном раніше не чула.

І поступово звички почали ламатись. І тепер звичним для мене є моє, рідне, привите з народження.

Зараз працюю над зламом ще однієї звички. Викорінюю з лексикону російські слова та суржик. А їх ще дуже багато. Як і російського контенту, який досі домінує в повсякденному житті. І не тому, що українці "русскоязичниє" і це традиції більшості.

Читайте також: Членкиня і психологиня, або Слова, від яких розриває

80% українців вважають українську державною. Це зафіксовано в Конституції і мало хто з цим сперичається. Але в той же час в Україні я ніколи не зустрічала українську версію журналу Vogue українською. А прикро. Я б читала.

Радіо квоту в 55% сприйняло буквально, і більшість шоу двомовні: один ведучий українською говорить, а другий російською. Зрештою, мова і того, і того не позбавлена суржику. Слухати доволі дивно.

Телевізор не дивлюсь. Коментувати не готова. Але з розмов знаю, що російські серіали – це норма.

Книжки. Тільки-тільки починають з’являтись міжнародні бестселери в українському варіанті. І то, ще має пройти трохи часу поки перекладачі наб’ють руку і переклад вважатиметься якісним. Але той шанс мають надати.

Закон про мову – це закон про правила функціонування української мови як державної. Так склалось, що мало лише декларації в Конституції, що в Україні українська є державною. Для того, щоб мова збереглась, а не згинула через витіснення, її мають використовувати. А для того, щоб мовою користувались мають бути умови.

Мова – це інструмент для спілкування, який кожна людина використовує майже невпинно щодня. Мовою ми говоримо, пишемо, думаємо, мріємо. На мову дуже впливає оточення: те, що ми бачимо, чуємо, читаємо, співаємо. Для того, щоб українізація могла відбуватись лагідно (на відміну від того, як віками відбувалась русифікація) мають бути правила.

Закон 5670-д саме про ці правила. І він особливо важливий зараз, враховуючи, що агресія РФ далеко не обмежується зброєю та бойовими діями. І агресор не гребує тим, щоб скористатись мовою як інструментом руйнування України з-сердини.

Колись я цьому не вірила. 2014 змусив змінити думку. Час на превентивні заходи ми всі дружно пропустили. Зараз має бути об’єднання зусиль задля перемоги української України. Відсіч має бути рівнозначна агресії, і це правило має діяти не лише в умовах бойових дій на полі бою.

Сподіваюсь за 5670-д голосів вистачить. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Леся ВАСИЛЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини