Одним із основних рушіїв інноваційного розвитку країн зазвичай вважають ІТ-сектор. Він до того ж є галуззю із найменшою ціною входу на ринок, а ємність цього ринку тільки росте щороку – бо мережеві технології, не дивлячись на уже майже 30-річну історію, все ж таки досі знаходяться в "дитячому" стані.

От і давайте розбиратись, чому український ІТ-сектор з одного боку є одним із найкращих в світі. Наші розробники та стартапи регулярно отримують найвищі винагороди. Наші винахідники здатні навіть створювати унікальні інженерні продукти, як-от спеціальний 3D-принтер, який може працювати із керамікою та біополімерами, створений одеськими підприємцями. А з іншого боку, в підготовці до переходу до індустрії 4.0 ми пасемо задніх.

Почнемо із базового. Ціна входу на ринок – це приблизна сума витрат, яка необхідна підприємцю для того, щоб створити продукт, вийти з ним на ринок і почати продавати. Для ІТ-сектора ці витрати завжди будуть мінімальні в порівнянні із іншими видами виробництва. Для початку достатньо ноутбука і постійного доступа до мережі. Навіть із урахунком проблем із широкополосним доступом, для українського розробника із цим проблем немає. У нас навіть оформилось мінімум три потужні ІТ-кластери: Київський, Львівський та Харківський. Щороку кількість працівників в ІТ-секторі росте приблизно на 20%. Обсяги надходжень від цього сектору також ростуть. В 2017 р. вони склали 3.2 млрд., а в минулому 2018-му перевалили за 5 млрд. грн. тільки за 1 півріччя 2018 р. Це, просто собі уявіть, друге місце в експорті послуг з України, навіть попереду надприбуткового трубопроводного транспорту.

Читайте також: Обречены на отставание: почему в Украине не заработало то, что удалось Сингапуру

На перший погляд, нічого міняти не треба – просто треба зняти додаткові тягарі з галузі, створити сприятливі умови, і ІТ-сектор "за вуха" нас витягне в четверту індустріальну революцію.

Однак при більш детальному розгляді все не так райдужно. Український ІТ-сектор практично повністю формується та працює на глобальний ринок послуг, а на внутрішній ринок України працює в кращому випадку відсотків 5 всіх ІТ-підприємств. А ми уже говорили, що основним рушієм індустрії 4.0 є технічна культура, яка створює попит на високотехнологічні продукти (Culture 4.0, якщо говорити термінами WEF). А така технічна культура неможлива без проникнення високих технологій в повсякденне життя українців.

І багато у нас таких технологій в повсякденному житті? У нас не можуть навіть зробити нормальний кабінет платежів за ту ж саму електрику. За останні півроку він переїздив з домену на домен. Електронне декларування – притча во язицех. Технології цифрового підпису взагалі знаходяться в стані "жук і жаба" – а це ж основний компонент в електронному урядуванні. Без цифрового підпису не можна організувати ні електронне голосування, ні тим паче якийсь цифровий державний сервіс.

В цьому місці хтось обов'язково скаже, що проблема в авторському праві. В принципі, українському споживачу й дійсно простіше "спіратити" програмне забезпечення, ніж його купити. Однак головна проблема не в цьому. Основна проблема в тому, що навіть за умови доступної ціни та 100% ефективної боротьби із піратством, український ринок програмного забезпечення представляє собою "річ в собі". Він настільки замкнений на себе, що рішення, яких потребує український споживач, різко розходяться із тим, що необхідно споживачу світовому.

Візьмемо таку очевидну річ як облік. Він у нас сильно відрізняється від західного – в чомусь більш комплексний, а в чомусь більш простий – але відрізняється він настільки сильно, що західне програмне забезпечення для ведення обліку не підходить. Тому ми користуємось російським, де облік такий самий. Коли в 2017 році ввели санкції проти 1С як російської компанії, то виявилось, що майже 80% підприємств в Україні використовують саме цей продукт для обліку. Подальший аналіз показав, що замінити цей софт европейськими аналогами неможливо: ті, які здатні замістити 1С, надто дорогі. А ті, які доступні українському підприємцю, недостатньо комплексні.

В результаті нічого по суті не змінилось: підтримку та продажі 1С просто здійснюють по тому ж принципу, що й газ. Тільки не через Словаччину, а через Естонію.

Але ж це теоретично могло зацікавити український ІТ-сектор. Заборона 1С звільняє просто велетенський внутрішній ринок, який могли б заповнити українські розробки. Але такі розробки були в одиничному числі. Все це тому, що для виживання українському ІТ-розробнику необхідно мати постійний дохід: а його лише український споживач забезпечити не може. Тільки за рахунок продаж на Заході український ІТ-виробник зможе також створювати продукти на український ринок. А як ми уже казали, облік у нас сильно від західного відрізняється.

Але навіть якщо ми якимсь чином (наприклад, за допомогою держзамовлення) створили унікальний програмний продукт, він все одно на Заході буде нецікавий. Найближчий приклад: система Prozorro. Вона отримал престижну міжнародну премію Public Sector Procurement Award, між іншим. Так от, мало хто знає, що движок Prozorro викладений на гітхабі. Називається він Open Procurement API. І цей продукт, високо оцінений на міжнародному конкурсі... нікому в світі не цікавий. Зміни туди практично не вносяться, при тому, що движок нестабільний і вимагає правок.

Все це тому, що український та світовий ринки програмного забезпечення сильно відірвані одне від одного. Таким чином, навіть якщо ми знімемо весь тягар з ІТ-галузі, вона нас "за вуха" не витягне. Щоб це сталось, українському ІТ-сектору необхідно розробляти не просто конкурентноздатне програмне забезпечення, а такий продукт, який був би цікавий одночасно і західному споживачу, і нашому.

І ось тут, на мій погляд, ключовим гравцем повинна стати держава. А головним компонентом успіху повинні стати відкриті стандарти даних, які ми можемо взяти на Заході і адаптувати до наших потреб.

Так, я знаю, що в світі усталених стандартів даних попросту немає. Однак є стандарти, які балансують на межі загальновизнаних, і на їх реалізацію є значний попит. Скажімо, в галузі того ж обліку це є стандарт XBRL. Він далеко не новий, йому 14 років (перша редакція 2003 р.), так що він достатньо комплексний, щоб вмістити в себе український облік. На Заході він достатньо поширений, але комплексного ПЗ для роботи із ним немає. До того ж ми цього, 2019 року, на цей стандарт начебто повинні переходити: принаймні, так стверджує Національна Комісія з Цінних Паперів та Фондового Ринку.

Це – прекрасна можливість створити програмне забезпечення, яке буде одночасно цікавим як на Заході, так і на внутрішньому ринку. Більше того, цей стандарт відкритий, тобто, для роботи із ним не потрібні додаткові витрати.

Все, що треба, це економічно заохотити всіх основних гравців в цьому сегменті ринку. Власне, ось що необхідно:

– затверджуємо стандарт як базовий для електронної звітності;

– формуємо держзамовлення на розробку ПЗ на базі стандарту;

– оскільки стандарт відкритий, оголошуємо старт і незалежних розробок. Розробникам, які створюють продукт на базі цього стандарту, даємо податкову пільгу;

– для того, щоб пришпорити внутрішній попит, даємо податкову пільгу тим, хто використовує в своїй звітності цей стандарт (не ПЗ, а саме стандарт).

Читайте також: Комфорт в цифровую эпоху: мелочи, из которых состоит жизнь

І таких відкритих стандартів існує величезна кількість. Їх адаптація та впровадження, на моє переконання, дозволить українським розробникам нарешті не вибирати між експортним та українським ринком, а створювати програмне забезпечення, яке буде цікаве і там, і там. Відкритість стандартів допоможе створювати похідні програмні продукти з накопичення і аналізу даних – а це уже елемент індустрії 4.0, технології Big Data та Data Mining.

Таким чином, на моє переконання, лише використання відкритих стандартів здатне витягти нас "за вуха" в індустрію 4.0 і не допустити перетворення нашої ІТ-галузі в своєрідний "аутсорсинговий придаток" західного ринку.

До того ж аутсорсингова "лафа" скоро закінчиться. Аналітики підрахували, що кожен ІТ-розробник додатково створює 4-5 робочих місць в сфері послуг. Якщо працівник працює на аутсорсі, то ці робочі місця економіка країни-замовника втрачає.

Таким чином, країни-замовники будуть більш активно проводити політику релокейта та утворення своїх власних технополісів, "викачуючи" розробників зі слабших країн. Що може призвести до того, що український ІТ-сектор в повному складі попросту виїде з країни...

До речі, викладене вище: більш-менш моя доповідь на круглому столі "Індустрія 4.0". Я її бездарно завалив, бо не умію висловлювати думки вголос. Сподіваюсь, на цей раз вийшло краще і зв'язніше.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram