З Паризького щоденника-2. Не знаю, що тут зіграло більшу роль – безвіз чи війна (бо тільки з війною нас нарешті почали ідентифікувати в Західній Європі як щось окреме!) – але оте, від совка вспадковане й ще чверть віку нам насаджуване відчуття "зарубіжжя" (коли Владивосток – "ближнє зарубіжжя", а Вільно чи Варшава – "дальнє", угу-угу(((, – якось непомітно, завважила, – зникло, розсмокталося (схоже, в межах одного покоління сконає в нас, нарешті, двохсотлітня російська містика "заграниці" – і слава Богу!).

А може, тут ще й у тому причина, що війна ця справді розділила Європу (географічну, з України почавши) на 2 фронти: з одного боку – Кремль і поплічники (сьогодні вони звуться, як у 1970-ті, в добу т.зв. "дейтанту" – "борцями за мир", у перекладі на наші реалії – ЩобНіОдинТанкНеВийшовІзКазарми))), а з другого – ми, всі решта, звичайні мирні обивателі від Британії до України, розгублені й роз'єднані, ще не конче й свідомі того, що ми всі "в одному човні", що проти нас усіх – один спільний ворог, і воєнні дії точаться одночасно на всьому обширі від Парижа до Києва... 

Читайте також: Рука Кремля чи наслідок реальних проблем: 10 тез щодо "жовтих жилетів"

В Парижі – "жілє-жони", у Києві – "нацжони": перші досі періодично палять банки й крамниці, щоб мирняк не розслаблявсь (от і в суботу палили, поки я на Книжковому Салоні інтерв'ю французьким журналістам давала) – і київські "жони" теж палять магазини, мов за помахом тої самої палички, тільки вже другого дня – яке "соупадєніє"! (( За паризькими "жонами" – російські найманці з Донбасу, за нашими – "натуралізований" у 2014-му рашинський нацист із білоруської гебухи, – ну просто тобі, як писав радянський класик, "я ж дивлюсь – очам не вірю: все знайомі, все свої" (с), – яка вже тут "заграниця"!

А ввечері в ресторані після моєї презентації (гамір, сміх, чудесні нормандські устриці під чудесне Chardonnay Le Sudiste...) – зненацька щось гримнуло (як виявилося – офіціант упустив повну тацю посуду), – і на мить увесь ресторан, мов вимкнений, заціпенів: така коротка мить тишини, коли всі воднораз подумали про те саме – ох якої нехорошої, і якої ж пам'ятної мільйонам українців по 2014-му тишини... (і за цю одну мить розумієш усе, чого тобі недоказали– ні французькі друзі, ні паризькі таксисти, ні ранкові газети за сніданком у готелі...)

Читайте також: П'ять складників паризьких заворушень і п'ять порад для українців

Як же багато ми всі, на кого сьогодні націлені указки кремлівського Генштабу, можемо одне одному сказати – і як мало ми одне одного чуємо!

Вчімось солідарности. Саме це – наша головна зброя: та, перед якою Матриця безсила.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram